Як отруйна ящірка подарувала світу Оземпік

У 1970-80-х роках американський сенатор Вільям Проксмайр обожнював роздавати антипремію «Золоте руно» за найбезглуздіше витрачання бюджетних грошей. Наприклад, у 1975 році він гучно висміяв грант на 102 тисячі доларів для вивчення того, як риби реагують на джин і текілу — чи впливає цей алкоголь на їхню агресію. Звучить як відверта маячня і розпил. Зараз цю естафету підхопили нові чиновники, які масово ріжуть фінансування на все, що здається їм несерйозним. Здавалося б, логічно. Навіщо платникам податків спонсорувати дивні забаганки вчених?

Але є один нюанс. Візьмемо аризонського отрутозуба (він же — Gila monster).

Це така страшненька пустельна ящірка. Харчується вона дуже рідко, буквально кілька разів на рік, а щоб знерухомити здобич, виробляє потужну отруту. Якось у лабораторіях помітили, що ця отрута викликає запалення підшлункової у піддослідних тварин. У 1992 році ендокринолог Джон Енг, який шукав способи контролювати діабет, вирішив придивитися до неї ближче.

Енг розклав отруту ящірки на молекули і знайшов там один специфічний білок — ексендин-4. Він діяв майже так само, як людський гормон GLP-1, що змушує організм виробляти інсулін. До цього вчені роками билися головою об стіну, намагаючись зробити з нашого власного гормону ліки проти діабету. Не виходило. Людський гормон розчиняється в крові за лічені хвилини після їжі. А щоб ефект тримався, треба було колоти кінські дози, від яких пацієнтам ставало погано.

Білок з отрути ящірки, навпаки, спокійно працював годинами і тримав рівень цукру в нормі.

Ця знахідка стала кресленням для майбутнього. У 2005 році компанії Amylin Pharmaceuticals та Eli Lilly випустили на його основі препарат Баєта (ексенатид) — перший у світі засіб цього класу.

Енг довів фундаментальну річ: довготривалі гормони-аналоги реально працюють.

Це запустило на ринку справжню ланцюгову реакцію. Надихнувшись цим проривом, компанія Novo Nordisk пішла паралельним шляхом — вони взяли за основу вже людський гормон, хімічно його модифікували (щоб він теж не розпадався) і створили семаглутид.

Сьогодні ці штуки знає кожен. Вони продаються під брендами Оземпік, Wegovy та ще низкою інших. І ще, серйозні ліки, які створювалися для порятунку діабетиків, несподівано перетворилися на найбажаніший шприц Голлівуду і головний препарат індустрії схуднення.

І хоч сучасний Оземпік не зроблений безпосередньо з отрути ящірки, саме вона проклала йому шлях і перевернула фармацевтичний ринок, за яким зараз стоять черги.

Департамент у справах ветеранів США тоді відмовився патентувати відкриття Енга. Проте він зробив це за власні гроші, довів справу до кінця і вивів свій препарат на ринок. А у 2012 році в США заснували нову премію — «Золотий гусак». Її створили спеціально на противагу антипреміям сенатора Проксмайра, якраз за ті дослідження, які на папері виглядають як жарт, а на ділі приносять суспільству колосальну користь. Енг став одним із перших лауреатів.

Здавалося б, навіщо нам сьогодні, в епоху потужних ШІ-систем на кшталт AlphaFold від Google, досліджувати якихось ящірок? Комп'ютер же може віртуально змоделювати будь-який білок.

Але правда в тому, що нейромережі не вигадують біологію з повітря. Вони навчаються на базі природи. Еволюція — це найкраща у світі лабораторія, яка безперервно працювала 4 мільярди років. Штучний інтелект ніколи б не придумав: «А давайте створимо ліки від діабету на основі механізму ящірки, яка їсть тричі на рік». Цю концепцію підказала сама природа. Біологи знаходять дивацтво у джунглях, розшифровують його, а вже потім віддають ШІ, щоб той за лічені дні оптимізував його для людини.

Одне без іншого не працює.

Тому коли наступного разу почуєте, що хтось скасував грант на вивчення якихось пустельних жуків, слизу жаб чи глибоководних риб заради економії, згадайте про отрутозуба та Оземпік. Найбільші прориви часто ховаються там, де чиновник бачить лише привід для сарказму.