Сьогодні ми сприймаємо ностальгію як легку меланхолію. Послухав старий трек, зітхнув за молодими роками, поїхав далі у справах. Але так було не завжди. З кінця XVII до кінця XIX століття це був офіційний медичний діагноз. І від нього вмирали. Фізично.

Тодішня медицина не ділила людину на «тіло» і «психіку». Тужиш за домом? Тримай лихоманку, тахікардію і відмову від їжі аж до голодної смерті. Лікарі, як водиться, вигадували причини одна божевільніша за іншу.

Швейцарець Йоганн Шойхцер з усією серйозністю стверджував, що ностальгія — це наслідок перепаду атмосферного тиску. Спустився з гір на рівнину — кров ударила в серце та мозок, тримай депресію. У часи Громадянської війни в США лікар Робертс Бартолоу заявив: мужик стає ностальгійним через надмірну мастурбацію. А у 1968-му ліванський психоаналітик Домінік Геачан додав класики — звинуватив у всьому підсвідому одержимість матір’ю, яка веде до нарцисичного божевілля.

Окремий вид медичного мистецтва продемонстрував швейцарський лікар Томас Цвінгер. У 1710 році він вирішив, що головний тригер ностальгії — музика. Через його ідеї в армії під страхом смертної кари заборонили грати швейцарську пастушу пісню «Khüe-Reyen». Просто щоб найманці не розкисли і не дезертували.

Де дивні діагнози, там і специфічне лікування. Деякі методи були навіть приємними. Кровопускання п’явками, коктейлі з морфієм або путівка на теплі води з прогулянками і бесідами. Я б від такого лікувального туру зараз не відмовився. Ті, хто вірив у теорію атмосферного тиску, садили пацієнтів на високі вежі.

Але були й радикали. Француз Журдан Ле Куен лікував тугу розпеченою кочергою. Вважав, що тваринний страх опіків миттєво виб’є дурість з голови. Один російський генерал у 1733 році пішов ще далі: пообіцяв ховати живцем кожного солдата, якого накриє ностальгія. І мінімум раз довів це на практиці, щоб інші дивилися на поле бою, а не пускали сльозу за рідною хатою.

Звісно, не обійшлося без класичного «зберися, ганчірко». Військові лікарі вважали ностальгію ознакою незрілості та немужності. Лікували просто: публічними приниженнями, булінгом і каторжною працею. Щоб не було часу думати.

Ближче до XX століття медицина нарешті відокремила мух від котлет. Фізичні симптоми розкидали по реальних хворобах, а душевні муки віддали психологам.

Сьогодні ностальгія — це просто щемливе нагадування, що минулого не повернути. Ми сумуємо за часами, людьми чи місцями. Старі лікарі помилялися з методами, але мали рацію в одному: ця емоція має вагу. Бо нас визначає те, що ми цінуємо.