Колишній глава Служби безпеки України (2003-2005 рр..) Ігор Смешко - про війну в Донбасі, провали контрпропаганди силовиків і ролі Олега Тягнибока в анексії Криму
Антитерористична операція триває вже третій місяць. Є впевненість в її успіху?
У мене є впевненість, що в кінцевому рахунку ми переможемо. Але точна дата - це швидше питання до астролога. Якщо серйозно, то в проведенні АТО є кілька аспектів. Перший пов'язаний з об'єктивною слабістю держави і його силового блоку, який нам дістався від Януковича. Другий - з нашою головною проблемою - розвідувальним забезпеченням, стратегічних і оперативно-тактичним плануванням, координацією та тиловим забезпеченням бойових дій на сході. Фактично ми маємо справу з військовою агресією нового типу, так званою «війною керованого хаосу», якою керують з-за кордону. Крим вже окупований, а два інших регіони охоплені загрозою нового територіального розпаду. З професійної точки зору АТО вже давно повинна перерости в повномасштабну територіальну оборону. І керівництвом її ведення повинно займатися не СБУ, а Генеральний штаб Збройних сил.
Ті самі Збройні сили, яких, якщо вірити політикам, так і самим військовим, в Україні просто немає?
Цю тезу часто використовують для виправдання нерішучості, бездіяльності і непрофесіоналізму. Згадайте розгортання в рекордні терміни нашої бригади в Іраку в 2003 році, мирне вирішення кризи навколо Тузли і наступні події 2004 року, у часи «помаранчевої революції». У центрі Києва тоді теж були багатомільйонні акції протесту, а на боці опозиції з-під Чернігова в будь-який момент готові були виїхати в столицю дві танкові роти з повним боєкомплектом. При цьому 15 тисяч бійців внутрішніх військ 28 листопада 2004 року отримали бойове спорядження і вишикувалися в колону для руху в столицю з метою розгону опозиції. Країна тоді теж була на межі громадянської війни. Але силовий блок, насамперед СБУ, виконав свій обов'язок і забезпечив безкровний розвиток подій. Тобто професіоналізм був. Його почали знищувати, починаючи з 2005 року практикою політичних призначень в силові структури, коли фактично людям з вулиці давали повноваження маршалів. Ця практика не змінюється і сьогодні.
Тоді скажіть, хто з нинішніх керівників силових структур знаходиться не на своєму місці?
Передусім ні за своїм професійним, ні по своїм діловим якостям займаним посадам не відповідають керівники військової розвідки Міноборони та служби зовнішньої розвідки країни. Ці люди в минулому мої підлеглі, я їх знаю, тому маю право давати таку оцінку. Сама практика ведення бойових дій на сході країни доводить, що ефективного розвідувального забезпечення, коли колони військових потрапляють в засідки, непідготовлені розвідгрупи захоплюються в полон, транспортні літаки збиваються над нашими аеродромами, просто немає. Не кажучи вже про точні визначенні місця розташування терористів, їх лідерів та перекриття каналів їх постачання з-за кордону.
До роботи голови Держприкордонслужби Миколи Литвина, який не контролює ситуацію на східному кордоні, у вас питань немає?
Є. Погодьтеся, дивно, що керівник прикордонної служби лише після трьох місяців фактичної війни заявив про те, що настав час переходити від захисту кордону до його оборони. Чому це питання не піднімалося з перших днів, коли було зрозуміло, що ми знаходимося в стані військової агресії?! Чому його відомство першим не ініціювало питання переходу від режиму АТО до режиму територіальної оборони та необхідності оборони кордону із залученням армії? Чому не було замінено керівництво прикордонної розвідки, коли стало ясно, що через дірявий кордон йде поповнення і постачання терористів? Ці питання має задати військова контррозвідка і військова прокуратура.
Чому Україна досі не зважилася на повне перекриття кордону з Росією?
Сподіваюся, що у новообраного президента вистачить сил жорстко поставити це питання. Адже у нас не тільки проблема боротьби з окремими терористами. Головна проблема - відсутність територіальної оборони. Ми перебуваємо в стані зовнішньої агресії з участю диверсійних груп, терористів і бандформувань. Але є ще і частина одураченного народу, яка взяла зброю, - це вже елементи повстанського руху. Деякі його учасники щиро вважають, що захищають права справа.
Розвідка спить
Рядові солдати, які беруть участь в АТО, кажуть, що їх позиції, маршрути пересування і так далі просто здають терористам. Свої ж здають. Де шукати зрадників?
Це на совісті військової контррозвідки СБУ. Наведіть хоча б один приклад, коли військова контррозвідка визначила, хто саме зливає наших хлопців. Адже це, крім іншого, дуже важливо для підняття бойового духу Збройних сил. Якщо є такі факти, ми не можемо чекати місяцями. Потрібно оперативно реагувати на випадки зради і моментально доводити до своїх військ інформацію, хто, коли і як покараний. Інакше ми не зможемо довго розраховувати на бойовий дух наших хлопців, які відчувають свою незахищеність.
Хто підігріває ситуацію в Донецьку і Луганську?
Вище військово-політичне керівництво Росії. Там вважають, що розвиток демократії в нашій країні - загроза національній безпеці РФ, оскільки в самій Росії автократична система державної влади. Нашій розвідці треба було у всі дзвони бити, коли у 2008 році на саміті НАТО в Бухаресті Путін, звертаючись до президента США Бушу, сказав, що Україна - це не держава. Треба було бити у дзвони, коли Путін заявив, що Велику Вітчизняну війну Радянський Союз виграв би і без України. Це були перші розвідпризнаки, що інформаційна війна й підготовка до зміни статус-кво в існуючих кордонах запущена на повну котушку.
Поради не потрібні
Ви були позаштатним радником Турчинова, коли той виконував обов'язки глави держави. Які поради ви йому давали?
Я був у складі групи експертів при РНБО, і перше, що запропонував, - призначити міністром оборони генерала армії україни Віталія Радецького, який у момент здобуття Україною незалежності командував 6-ю гвардійською танковою армєю, що дислокувалася в Дніпропетровській, Донецькій і Луганській областях. У той час це була найбільша танкова армія світу. Потім Радецький командував Одеським військовим округом, був другим міністром оборони незалежної України. Краще за нього ніхто не знав театру майбутніх військових дій, організаційний і кадровий потенціал наших Збройних сил. Але до нас не прислухалися. Призначили Ігоря Тенюха, у якого не було практичного досвіду командування загальновійськовими сполуками. Ми навіть зверталися за допомогою до його святості патріарху Філарету, щоб він якимось чином вплинув на це кадрове рішення тодішнього вищого політичного керівництва країни, а я особисто вперше в житті пішов на зустріч з головою партії «Свобода» (Ігор Тенюх був призначений міністром оборони за квотою ВО «Свобода»).
І що відповів Олег Тягнибок?
Він сказав, що знімати з посади Тенюха аморально, адже адмірала тільки призначили! Зате нам довелося чекати, поки ми втратимо Крим, щоб зрозуміти, що призначення адмірала було помилковим.
Багато військових і політиків висловлюються за введення воєнного стану в Донбасі. По-вашому, це і є ключ до мирного життя сходу?
Особисто я не бачу прямого зв'язку між введенням військового стану і можливістю з його допомогою кардинально змінити ситуацію на сході. У нас і нинішній законодавчий інструментарій не використано у повному обсязі. Подивіться - ми оголосили часткову мобілізацію. Це означає, що в країні настав особливий період. Наступним кроком в цей особливий період повинно було стати створення ставки Верховного головнокомандування, щоб ситуацію під контроль взяв Генеральний штаб Збройних сил як її основний робочий орган, а не СБУ, у якої немає ні оперативного управління, ні можливості воювати на великих територіях, ні фахівців, здатних забезпечити територіальну оборону. Тобто за фактом всі елементи військової структури держави й зараз можуть бути задіяні.
