Учасники бойових дій, часто навіть не усвідомлюючи цього, несуть в собі тягар болю довгі роки. Одні в силу особистісних якостей можуть подолати ці проблеми самостійно. Іншим необхідна психологічна допомога і підтримка протягом усього життя. Лікарі недаремно б'ють на сполох: пережите в зоні АТО може боляче вдарити не тільки по сім'ям учасників бойових дій, але і по всьому суспільству.
Гостра реакція на стрес
Посттравматичний стресовий розлад у військовослужбовців виникає внаслідок реакції на події загрозливого або катастрофічного характеру. Тобто на пряму загрозу смерті.
- Приміром, солдати потрапляють під обстріл і сидять в окопах тиждень. Все це час вони не п'ють, не їдять, не сплять, просто сидять і чекають, коли закінчиться бомбардування. Потім вибираються з окопів, бачать загиблих товаришів по службі і впадають в шок. Цей період і є гостра реакція на стрес, - пояснює головний лікар клініки психіатрії Головного військового госпіталю при Міноборони Олег Друзь. - Наслідки такої реакції зазвичай проявляються в нервових тиках, тремтіння, конвульсіях, заиканиях, але бувають і важкі випадки. Наприклад, у нас є пацієнт, який довго перебував під артобстрілом, а коли виліз з окопу, виявилося, що він не може розмовляти. На папірці пише, а вголос - ні слова.
З-за шокового стану солдати можуть вчиняти незрозумілі, часом божевільні вчинки.
- В Афганістані була "дуель" між нашим снайпером і кулеметником противника. Вони довго стріляли один по одному - той з кулемета, наш з снайперської гвинтівки. У якийсь момент у нашого хлопця впала планка, він схопив гвинтівку, виставив вперед, як вила, і побіг на автоматника. Той теж не витримав - кинув кулемет і дременув, - говорить голова Українського союзу ветеранів Афганістану Сергій Червонописький. - З одного боку, ситуація смішна. А з іншого - ми свого в полях потім ледве спіймали, з своїх офіцерських запасів в нього пляшку горілки влили. Він добу проспав. Не знаю, як далі склалася доля того солдата, але впевнений: такий удар по психіці 19-річного хлопця даром не пройшов.
Перші симптоми
Перші симптоми посттравматичного розладу більше схожі на звичайну депресію.
- Це нав'язливі яскраві спогади, часто повторювані у снах, постійне почуття тривоги, дратівливості, підвищена чутливість до інших подій, які нагадують пережитий стрес, - каже заступник головного лікаря Київської психіатричної лікарні Павлова Михайло Ігнатов. - Це спалахи гніву, зниження концентрації уваги, а також почастішання серцебиття, підвищення артеріального тиску та інше.
- Якщо говорити про класичні розлади, то в самі ранні періоди - до півтора місяців, їм страждає невелика кількість військовослужбовців, - говорить провідний співробітник Науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України Олена Хаустова. - А оскільки переробити травматичну ситуацію досить складно, надалі кількість людей, у яких формується синдром, збільшується. Ми зараз знаходимося в ранньому посттравматичному періоді або навіть всередині нього. І процес триває.
Нерозуміння в сім'ї
Повернення солдата з війни - це щастя, але і стрес для всієї родини. Чоловік палко обіймає дружину, дітей, сам, як дитина, мчить назустріч мамі. Але потім раптом замикається в собі, шукає усамітнення в іншій кімнаті або прагне зовсім піти з дому. Не тому, що став черствим, а тому, що після бомбардувань інстинктивно шукає притулку. Навіть від тих, від яких насправді чекає розради.
- Вони знають, що це мама, це дружина, діти, але родинні почуття придушуються тривожними переживаннями, які виходять на перший план, - каже Олег Друзь.
Якщо відповісти нерозумінням, зміни, що відбулися на війні з людиною, можуть вплинути на майбутнє всієї родини, вважає Олена Хаустова.
- У тому й біда, що родичі на такі зміни реагують безпорадністю, люттю, відчаєм, почуттям провини. Наскільки вони зуміють з цими емоціями і почуттями впоратися, залежить від їх психологічної підготовки і здібності притримати свої реакції. У результаті починаються конфлікти, що спричинюють серйозні проблеми - аж до розлучень, пошуку віддушини в алкоголі, підвищеної агресії по відношенню до всіх оточуючих, - каже психолог.
Фахівці наполягають: психологічну допомогу повинні отримувати не тільки військовослужбовці, але і їх родичі.
Бомба уповільненої дії
Для людини, що пережила реальну небезпеку, характерна зневага до тих, хто її не відчував. Звідси можливі конфлікти на роботі. Колишній військовий навряд чи погодиться винести догану з боку не нюхавшего пороху начальника. Для емоційного вибуху може бути досить однієї іскри. А в умовах соціальної нестабільності таких буде багато.
- Один з афганців після війни працював машиністом. Зарплата хороша, в сім'ї достаток. Потім на залізниці почалися скорочення, хлопця звільнили. Здавалося б, ситуація вирішується, знайде іншу роботу. А він прийшов додому, розповів дружині, та його дорікнула. Він взяв і викинувся з вікна. Учасники бойових дій на все реагують по-іншому, - розповідає Сергій Червонописький.
Крім хвилі самогубств, в країні може нарости хвиля криміналу. У виснаженому війною суспільстві не всі зможуть реалізувати себе в мирних заняттях. А людині, яка вже навчилася вбивати легше, ніж кому іншому, буде відправитися на розбій. Ми знаємо, що багато "афганців", які опинилися не у справ, втягували в себе бандитські угруповання.
Посттравматичний синдром - це бомба уповільненої дії, він може проявитися через півроку, а може і через десять років. Він може вдарити по всій нації. Адже в зоні АТО воюють чоловіки від 18 до 45 років, тобто працездатна, репродуктивна частина населення.
- Якщо через шість місяців є чіткі клінічні ознаки розладу, лікувати військовослужбовця потрібно комплексними методами, які включають фармакологію, психіатричну і психологічну допомогу, - каже колишній головний психіатр Служби безпеки України Олександр Матюха. - Є люди, у яких розлад перетікає в хронічну форму. На жаль, в нашій країні військовослужбовці випадають з поля зору психологів і соціальних служб - їх лікування потребує грошей, а грошей у держави немає.
Фахівці сходяться на думці, що подолати проблему можна, лише об'єднавши зусилля лікарів - психіатрів, психотерапевтів і психологів.
- У наших планах - посадити у кожен районний військкомат країни штатного психолога, який буде вести моніторинг учасників АТО, - каже Олег Друзь. - Це буде мінімальна робота щодо повернення їх до життя, яка потрібна для того, щоб учасники АТО не думали, що їх кинули. Відновлення цих людей повинно бути ділом всієї держави, а не тільки Міністерства оборони.
P.S. Згідно з офіційними даними, в зоні АТО воювало близько 15 000 українців. За прогнозами психіатрів, в кращому випадку у 20% з них в наступні роки діагностують хронічний посттравматичний стресовий розлад, яке вже назвали "синдром АТО".
