1. Головним фіскалом країни став Роман Насиров. Народний депутат від БПП, очолював комітет з податкової і митної політики у парламенті, до політичної кар'єри – інвестбанкір. Щойно стало відомо про призначення, як в соцмережах почали масово тиражувати історію про те, що кілька років тому Насиров нібито не зміг навіть назвати діючі податкові ставки в Україні. У що не віриться, так як глава ГФС довгий час займався економічною діяльністю, торгуючи від нафтопродуктів до екзотичних фінансових інструментів.
Насиров, зрозуміло, пообіцяв, що його відомство буде «жити по-новому», для чого пропустить його через нещадні жорна люстрації. Головному податківцю відвели три місяці, щоб повернути струмочок фінансових потоків в державне русло. Не секрет, що попередника Насирова, Ігоря Білоуса «попросили» саме за те, що податкові і митні збори осідали де завгодно, тільки не в бюджеті. До речі, нинішній і колишній керівники ДФС добре знають один одного по спільній роботі в банку «Ренесанс». Причому Насирова навіть вважають «реінкарнацією» Білоуса з-за схожості управлінського стилю.
2. Як не розривався Володимир Путін між Анкарою і Єреваном, однак питання геноциду вірменського народу в Османській імперії вимагало однозначної відповіді. І президент Росії схилився до його визнання, вирішивши, що військова присутність в Закавказзі і підтримання на плаву потопаючого Євразійського союзу йому важливіше. Реакція Туреччини, давнього союзника НАТО, себе чекати не змусила.
Спочатку Реджеп Ердоган досить ясно висловився про анексію Криму. Потім стало відомо про жирний знак питання в проекті «Турецького потоку», на який Москва відчайдушно робить ставку, щоб втримати газову монополію в Європі. Незговірливість турецьких «партнерів» побічно виразилася у збільшенні транзиту «Газпрому» через ненависний український коридор.
Проте Ердоган лише тільки почав свою «многоходовочку». На Парад перемоги він демонстративно не їде, і дзвін цієї дипломатичної ляпаси так і чути в холі Кремля. Турецький президент не буде дивитися на нові танки, які їдуть чомусь на журналістів – він краще завершить комбінацію звітом про порушення прав кримських татар. Благо, турецька делегація, неофіційно відправлена на півострів з цією метою, як раз повертається додому. І всі ці сталінські прийомчики – самозакриваються національні канали, пропажі і допити незадоволених, підпал мечетей і цинічна цькування Меджлісу – гідні того, щоб про них говорили не тільки правозахисники, до яких рідко хто прислухається.
