Кому потрібні місцеві депутати?
Зовсім недовго залишилося до місцевих виборів в Україні. 25 жовтня нам запропонують прийти на виборчі дільниці та віддати свій голос за того чи іншого кандидата, не питаючи, чи потрібні взагалі ці кандидати, разом з виборами. Так повелося, що в нашій державі народ обирає когось і куди-то мало не кожен рік: то президента (буває частіше, ніж раз у 5 років), то нардепів в парламент (достроково — дуже часто), то місцевих депутатів в обласні, районні та селищні ради. Якщо підрахувати, скільки грошей витрачається на всі ці заходи: починаючи від друку агітаційних листівок, біг-бордів, газет, реклами на радіо і ТБ, а так само на утримання штабів, виборчих комісій, підрахунок і охорону бюлетенів — вийде дуже солідна сума.
Депутатська армія
В Україні депутатський корпус налічує 220 000 осіб. Для порівняння, населення Івано-Франківська — всього 228 тис.
Нещодавно було підписано новий закон про місцеві вибори, згідно з яким депутатів стане на 30% менше. Але і ця цифра колосальна — 154 тисячі. Вибори пройдуть без АР Крим та окупованих територій Донбасу, а отже, виходячи з вищевикладеного, у нас буде близько 7000 депутатів на одну область. В областях зазвичай 10-18 районних центрів, якщо поділити загальне число депутатів у галузі на кількість районних центрів, вийде, що в кожному з них є, по суті, своя Верховна Рада. Щоб стати депутатом, навіть на місцевому рівні необхідно серйозно витратитися.
Витрати на вибори:
- заставу в ЦВК;
- агітація і реклама;
- витрати на утримання штабу;
- гонорари політтехнологам, піарникам, креативникам та іншим;
- гонорари юристам;
- гонорари членам ЦВК;
- підкуп виборців (не всі це практикують, але багато).
Щоб стати депутатом, навіть на місцевому рівні необхідно серйозно витратитися
Виникає логічне запитання: якщо кандидат вкладає стільки грошей і при цьому не отримує зарплату (адже всі місцеві депутати за законом працюють на громадських засадах), навіщо це потрібно? Відповідь банальна: щоб брати хабарі, вирішувати питання, користуватися своїм службовим становищем. Причому це не просто домисли: є люди, які відкрито говорять про це. Іноді створюється враження, що держава сама заохочує хабарників і корупціонерів, створює сприятливі умови або просто змушує збагачуватися незаконними методами. Ви тільки уявіть: 7000 депутатів на область, а кандидатів в рази більше. Вклалася людина на всю організацію виборів, прийшов на посаду, і чим він в першу чергу займеться? Правильно — відбиванням вкладених грошей. А тепер уявіть собі цю армію з 154 тисяч депутатів, які старанно хочуть повернути собі те, що витратили на вибори, та ще й заробити. Із завидною завзятістю ізо дня в день, при першій же можливості вони будуть вирішувати питання на свою користь, а не керуватися державними або суспільними інтересами.
Якщо ми говоримо про те, що 450 депутатів Верховної Ради — багато, то чому ми не піднімаємо питання про те, що 220 тисяч місцевих «царьків» - це дуже-дуже багато?
Своя Верховна Рада в кожному райцентрі
В Україні всього 490 районних центрів (з урахуванням Криму і окупованого Донбасу) без них — 440.
Якщо 220 тисяч поділити на 440 (число райцентрів), то ми отримаємо 500 чоловік на один районний центр. Питання: навіщо? Невже не можна скоротити цю цифру в рази? 3-5 депутатів на район цілком могли б впоратися з поставленими завданнями, а максимум два народних обранця могли б представляти свою область у ВР. Скорочення величезні, економія також. Така кількість громадянам і контролювати, і оплачувати гідно легше, а, головне, офіційно, без "калимів" і "слова подяки".
