Серед безлічі критичних ударів на адресу Петра Порошенка виділяються чотири звинувачення, безперестанку повторюються в різних варіаціях з різних вуст вже рік-півтора. Всі вони засновані на одній і тій же технології під назвою "диму без вогню не буває". Щоб збуджувати і підтримувати підозра, постійно створюється "дим".
Перша в цьому списку - знаменита Липецька фабрика
Про приналежність якої Петру Олексійовичу досі згадує ціла когорта діячів. Звинувачення з приводу непроданої кондитерської фабрики "Рошен" в Росії звучить ще з часів президентських виборів і застосовується кожний раз, коли виникає потреба "довести", що Порошенко "здає Україну Путіну". Мовляв, заради тієї фабрики він погодиться на будь-які поступки.
З весни минулого року активно ставлять в провину Порошенко таємні віденські домовленості з Дмитром Фірташем (за участю Віталія Кличка)
Сенс простий: показати, що він був і залишається таким же олігархом, як інші, а олігархи завжди здатні домовитися до взаємній вигоді. Ціною домовленостей, знову ж таки, виявляються інтереси України і її здатність протистояти Путіну. Фірташ з його незмивною (і цілком заслуженим) іміджем "агента Путіна" виявляється тут як не можна до речі.
Наступне звинувачення, особливо жорстке, - Порошенко винен у Іловайскому котлі
Пропагандисти цієї версії воліють не помічати, що вони фактично грають на руку Путіну, адже у них виходить, що причиною Іловайскої трагедії стало не російське вторгнення, а помилки українського військового керівництва на чолі з Верховним Головнокомандувачем.
Четверте обвинувачення, яке теж звучить вже більше року, - з приводу мінських угод
Нерідко до нього додаються припущення або навіть твердження про існування якихось "секретних протоколів". Спочатку це говорилося про Мінськ-1, потім про Мінськ-2, тепер вже і про паризьки домовленості "нормандської четвірки". Завдання колишнє - переконати суспільство, що Порошенко "здає Україну Путіну". Причому в якості альтернативи пропонується, по суті, щоб Україна відмовилася від мінських угод. Об'єктивно кажучи, це було б найкращим подарунком Путіну - розв'язало йому руки для нової агресії.
Всі ці звинувачення розраховані на одну і ту ж аудиторію, причому досить широку. За півтора року утворилася досить стійка категорія тих, хто за всіма чотирма пунктами без тіні сумніву каже - винен. Можна довго аналізувати помилки і прорахунки інформаційної політики Порошенко, але потрібно визнати, що ефективних способів переконування "адептів зради" взагалі немає. Тут має місце типовий феномен віри, а не розуму.
Коло тих, кому вигідна ця півторарічна інформкампанія проти Порошенка, дуже широке. Тут "Правий сектор" і "Свобода", "радикали" Ляшка і "Батьківщина", "Укроп" і, без сумніву, Путін. Всі вони можуть вважати себе у виграші. Але це - якщо залишатися в рамках їх інтересів.
Якщо ж говорити про інтереси Порошенка, то вони цими інформатаками взагалі не порушені, а навпаки, завдяки їм залишилися в тіні. Об'єктивно у Порошенка немає ні фінансової, ні політичної вигоди від його нібито "зради", зате є значна політична вигода від війни. Якщо б Україна не стояла перед перспективою втрати Донбасу, не факт, що Петро Олексійович виграв би президентські вибори, та ще й одразу в першому турі. Якби не Мінськ-2, не факт, що Порошенко зміг би дозволити собі настільки безцеремонно наводити свої власні порядки в українській політиці (згадаймо відставку Коломойського, зміщення Наливайченко, призначення Саакашвілі, реінкарнацію Москаля на Закарпатті), так і в українській економіці (достатній приклад - вся діяльність Валерії Гонтарєвої на посаді голови НБУ).
Об'єктивно Порошенко вигідна війна, але не поразка в ній. Ще більше ніж війна, йому була б вигідна перемога. Примушує його до "зради" Путін, підштовхують його до неї Меркель з Олландом і Обама - безсумнівно, так. Але якраз тут у нього є аргумент у вигляді тих самих "адептів зради", яких цілком достатньо в парламенті, щоб Порошенко міг вдаватися перед Заходом і Путіним до стандартного прийому "гарний і поганий поліцейський". Саме це дозволило йому в Парижі не гарантувати Меркель з Олландом (і тим більше Путіну) ні одного з тих кроків, які вимагають згоди Верховної Ради.
Теоретично можна було б підозрювати, що Порошенко буде зацікавлений затягувати війну до нескінченності. Але будь у якого ресурсу е властивість вичерпуватися, і політична вигода від війни, схоже, підійшла до кінця. Зате війна забезпечила можливості для демонстрації, починаючи з 2016 р., переваг нового мирного життя. Так що Порошенко знову отримає політичну вигоду - вже і без війни.
А що стосується реального контролю над Донбасом, то головне тут, в чиїх руках опиняться фінансові ресурси, в тому числі і ті, які будуть виділятися західними донорами на відновлення зруйнованих війною територій. Чому-то важко позбутися підозри, що Порошенко має намір тримати ці ресурси в своїх руках і не віддавати їх ні Ахметову, ні тим більше путінським маріонеткам.
