Якщо в країні починається антикорупційна інформаційна хвиля, значить, її хтось замовив. Причому такі замовлення здатні оплачувати далеко не бідні люди. За великим рахунком, для переважної більшості громадян імена "корупціонерів", названі Саакашвілі, ніякої сенсації не зробили. Ну, Ахметов, ну, Мартиненко. Дивним виглядає інше: поруч з "фронтовиками" з близького оточення Яценюка виявилися "ахметовці" і "приватівці".
Досить довго деякі ЗМІ проводили лінію: Яценюк і його команда співпрацюють з олігархами. В залежності від політичної кон'юнктури вони прив'язували Арсенія Петровича то до Ахметова, то до Коломойському. А з недавніх пір ще й до "газовиків". Тому своїми списками Саакашвілі лише підтвердив, що антикорупційна хвиля - технологія зниження шансів Яценюка перед його звітом у парламенті. У разі провалу цієї гри у Саакашвілі два варіанти: перший - продовжувати бути головним опозиціонером у владі, і в такий спосіб відсунути Тимошенко, Ляшко та інших традиційних "опозиціонерів" (у цій справі головне - не скотитися до рівня політичного клоуна), або піти з посади, голосно грюкнувши дверима.
На думку ряду експертів, за антикорупційної активністю голови Одещини проглядається тінь російського мільярдера Костянтина Григоришина. Хоча сам бізнесмен і заперечує, що фінансує якийсь політичний проект. Зате про свій вплив на київську владу Григоришин розповідає в кожному інтерв'ю. Зокрема, про участь у кадрових призначеннях по лінії Міненерго. Втім, між тим, що говорить Григоришин, і тим, що він собою реально представляє в українській політиці - велика різниця. Якщо Яценюк встоїть, у Григоришина можуть початися погані часи. Не тому, що Арсеній Петрович зіграє у графа Монте-Крісто, просто фігури, від яких багато проблем, рано чи пізно наживають собі критичну масу ворогів. Якщо цей громадянин РФ і був вхожий в президентський кабінет, то це зовсім не означає, що йому давалися якісь гарантії. В країні, де оголошено деолігархізації, не можна стати найулюбленішим олігархом. Доведено Ігорем Коломойським. Ігор Валерійович також деякий час був у фаворі, а тепер говорить про "узурпацію" влади. А ще - про невиконання домовленостей. Його недавнє інтерв'ю - навчальний посібник для Григоришина та інших товаришів, які вважають, що вони схопили Бога за бороду.
Поки всілякі мільярдери займаються бізнесом в правовому полі, їх чіпати не збираються. Але коли вони намагаються грати в політичні ігри, в свої проекти, тоді до них у двері постукає деолігархізації. Так сталося і з Дмитром Фірташем. Як тут не згадати якісь домовленості, які мали місце у Відні перед президентськими виборами 2014-го року. По всій видимості, Фірташ вирішив, що угоди порушені і саме час на "опозиційному конику" повертатися у велику українську політику. Виявилося, що його тут ніхто не чекає ні з його планами порятунку України, ні взагалі. Тепер він висловлюється про розвал країни і "серії катастрофічних подій". Чим особливо не відрізняється від Азарова та інших втікачів.
Щоправда, прихильники теорії змов побачили позитивний сигнал для Фірташа у відновленні поставок електрики "Кримському титану" і "Кримському содовому заводу", які є активами віденського "в'язня". У теж час пояснення "Укренерго" з приводу причин відновлення подачі електрики по лінії "Каховська-Титан" знімають підозру з держави в заграванні з Фірташем. Хоча і залишають питання з приводу політичної доцільності підключення Криму.
Президент Порошенко заявив, що попереду у країни чотири роки без виборів. А це означає, що ні він, ні Яценюк олігархам нічого не обіцяли і ні про що з ними не домовлялися. Їм просто дали зрозуміти, що сили треба вкладати не в розгойдування корабля, а в його стабільне плавання. Навіть якщо команда матросів тобі не подобається.
