Мовляв, Європа не забуває про ситуацію в Криму і вживає необхідних заходів на міжнародній арені для підтримки України з цього питання. Безумовно, подібні дії Європарламенту є позитивом для України, особливо на фоні загальної пасивності світового співтовариства щодо кримського питання.
Показовим є ще й той факт, що Європарламент ухвалив резолюцію після закінчення роботи в Криму місії Ради Європи на чолі із спецпредставником Генерального секретаря Ради Європи Жераром Штурманом. Місія працювала близько тижня, і опублікує свою доповідь у вересні.
Давайте спробуємо розібратися, в чому може бути практична ефективність від подібних резолюцій для української держави в майбутньому.
Меседж з деокупації Криму в резолюції був сформульований наступним чином: підтримка пропозиції України щодо створення міжнародного переговорного проекту з відновлення українського суверенітету над Кримом у форматі "Женева+" і підтримка введених санкцій проти Росії із закликом Ради ЄС продовжувати їх дію до "завершення повної реінтеграції Криму в правову систему України".
Формат "Женева +" передбачає, очевидно, участь Європейського Союзу та країн-підписантів Будапештського меморандуму 1994 року (США, Великобританія, Росія, Україна). Основна складність будь-яких переговорів по Криму полягає в їх відсутності на ділі. Російська Федерація в особі своїх вищих посадових осіб, постійно говорить про неіснуючий предмет розмови з цього питання. Так, наприклад, прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, нещодавно знову заявив, що "питання Криму як такого не існує".
Таким чином, уявити, що Російська Федерація сяде за стіл переговорів складно. Росія розглядає Крим і Севастополь як складові частини своєї території. На відміну від Донбасу, який російське керівництво вважає частиною України і виступає стороною переговорів в рамках Мінських угод, ніяких офіційних домовленостей по Криму не було. В цьому і полягає основна складність дипломатичного шляху повернення Криму в Україну.
Зрозуміло, що військовий шлях взагалі зараз не розглядається, та й теоретично уявити це було б складно. Самостійно Україні таку операцію провести вкрай важко. НАТО і інші країни Заходу не мають наміру надавати військову підтримку Україні щодо цього питання, а сподіватися на Туреччину теж не слід.
Європейський союз, США, так і інші країни світу, не особливо займаються рішенням кримського питання. У ЄС вистачає зараз проблем із-за економічної нестабільності, міграційної кризи, безвиході по Шенгенській зоні, можливого виходу Великобританії з ЄС.
США і союзники по НАТО, в тому числі і Туреччина, залучені до проблеми Сирії та Іраку, де події можуть розвиватися непередбачувано. Взагалі спроби втягнути Туреччину у більш діяльну участь вирішення кримської проблеми можуть мати серйозні наслідки.
Так, Туреччина спочатку висловила підтримку територіальної цілісності України і кримським татарам. Тим не менш, Туреччина веде себе вкрай обережно, і для цього в неї є вагомі причини. Це - курдський сепаратизм, незаконна окупація частини Кіпру, складні відносини з Росією, а також участь Туреччини в сирійсько-іракській ситуації.
Ще один пункт суперечностей з Росією у вигляді Криму Туреччині не потрібен, по крайній мірі зараз. Росія, у свою чергу, постійно підсилює військову інфраструктуру і угруповання військ в Криму, створюючи таким чином потужний форпост в чорноморському регіоні. Це може мати важливе військове значення у разі усугуления напруги в цьому регіоні, в тому числі і у відносинах з Туреччиною.
Тому Україна, фактично, залишилася один на один з Росією у вирішенні питання Криму. Говорити про повну відсутність підтримки України з боку західних союзників, звичайно, не варто. Наприклад, у процесі врегулювання збройного конфлікту на сході України в рамках "Нормандської четвертки" допомога була відчутною. До речі, міністр закордонних справ Павло Клімкін нещодавно заявив, що на майбутніх 13 лютого переговорах в "нормандському форматі" (за участю України, Росії, Німеччини, Франції) можливо буде обговорюватися і деоккупація анексованого Росією Криму. Нібито повинні висвітлюватися теми у гуманітарній, екологічній, економічній та навігаційної та інших сферах.
Чесно кажучи, будь-які переговори з Криму в рамках "нормандського формату" з Росією виглядають малоймовірними. Якщо переговори і будуть, то точно в ході іншого формату. Але, як можна ініціювати переговори з кримської проблеми з Росією, якщо ця країна принципово на це не згодна?
Принциповість позиції РФ по Криму і Севастополю ускладнюється ще й тим, що в самій Росії йдуть активні процеси економічної, культурної та гуманітарної інтеграції кримського півострова в російську державу. З точки зору російської офіційної пропаганди, приєднання Криму до Росії підноситься і зміцнюється в суспільній свідомості росіян як блискуча стратегічна і тактична операція Путіна. Що може змусити Росію почати хоч якийсь діалог по Криму з Україною та країнами Заходу?
Як вже було зазначено в резолюції Європейського парламенту, санкції будуть діяти проти Росії до повернення Криму Україні. Так, санкції дійсно справляють істотний вплив на стан російської економіки і громадську думку всередині країни.
Однак санкції не є катастрофічними для Росії. Іран, наприклад, протягом багатьох років був під ще більш жорсткими санкціями, а саме: державу було відключено від співтовариства SWIFT у 2012 році, що заважало йому проводити звичайні платежі. Санкції проти Ірану не викликали зміни політичного режиму в країні, але він пішов на значні поступки щодо іранської ядерної програми і поступився своїми регіональними інтересами в Перській затоці. Таким чином, країна домоглася зняття з себе санкцій на максимально вигідних умовах.
Поведінка Росії в подібній ситуації складно спрогнозувати. Але прогнози Мустафи Джемільова про те, що "ніхто не може сказати, скільки триватиме агонія російської економіки, і що не більше року-півтора, і ми побачимо вже звільнення окупованих територій, не тільки України, але і Грузії, Придністров'я" далекі від реальності.
Можливе введення нових санкцій проти Росії? Цілком очевидно, що Захід зараз цього робити не буде, так як на Донбасі дотримується статус-кво, а інших серйозних причин для введення нової хвилі санкцій поки немає.
Важливим чинником для повернення Криму є безпосередньо дії України, які вона повинна робити на цьому шляху. Так, наприклад, Порошенко недавно підписав указ про створення служби з деокупації Криму. Документом затверджено оновлена структура представництва, в якій передбачено, серед інших, служби по роботі з громадянами, які переселилися з тимчасово окупованої території, з міжнародних зв'язків та з питань реінтеграції та деокупації Аркрим.
Ключовим аспектом також є підготовка Україною низки позовів проти Росії через анексії Криму. Такі позови вже подали "Приватбанк", "Укрнафта", аеропорт "Бельбек", Stabil, Everest Estate і Ощадбанк. Міністр юстиції Павло Петренко повідомив, що загальна сума збитків, заподіяних Україні Російською Федерацією у зв'язку з анексією Криму, становить 1,08 трлн гривень. І в цій цифрі не врахована вартість корисних копалин та упущеної вигоди. Крім того, понад 700 українців звернулися до Європейського суду з позовами проти Росії за анексію Криму і війну на Донбасі.
У разі прийняття міжнародними судами рішення на користь України, це створить прецедент для подальших позовів проти РФ і ще більше вплине на погіршення сприйняття Росії на світовій арені. Втім, чи буде вона виконувати рішення судів? Це питання залишається відкритим.
Вся ситуація з Кримом ускладнюється ще й тим, що дії Росії відносно України є безпрецедентними, і жодна держава так не вела по відношенню до території іншої після Другої світової війни.
В самих міжнародних інстанціях фактично відсутня практика саме за таким територіальним суперечкам. Прийняття різних декларацій або резолюцій міжнародними інституціями (ООН, ЄС та іншими) щодо засудження дій Росії в Україні реального ефекту не надають. Економічні санкції, введені проти РФ, істотно впливають на російську економіку, але не є катастрофічними.
Військовий шлях повернення Криму в Україну не порядку денному не стоїть, так і глобально залучатися в українські справи Захід на сьогоднішній день не готовий. Тим не менш, ефект санкцій і міжнародне тиск може врешті-решт змусити Росію піти на якісь переговори з Криму, щоб знайти консенсус з світовим співтовариством і Україною з цього питання.
