Наріман Джелялов -- один із заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу, керівник інформаційно-аналітичного підрозділу. Він і досі проживає в окупованому Криму та кожного дня ризикує волею та життям, змагаючи у боротьбі з окупантами за права свого народу.
Очевидно, що Наріману допекла пасивність та апатія багатьох татар-побратимів, які змирилися зі станом справ та подекуди навіть співпрацюють із окупантами. Джелялов звернувся саме до таких, "сонних" татар:
"Головне, що ми живемо на батьківщині!". Так багато нашої молоді й старших співвітчизників намагаються означити своє ставлення до подій у Криму, до тих, хто не з власної волі був у буквальному сенсі вигнаним зі своєї Батьківщини. Мені хочеться запитати їх: "І все?".
Ви вважаєте це великим власним досягненням? Досягненням, яке дає вам право не помічати нічого навколо або робити вигляд, що ви не помічаєте, мовчати і погоджуватися з тим, що відбувається?
Так можуть дозволити собі говорити представники старшого покоління, люди, які повернулися. "Жити на батьківщині" -- це їхнє досягнення. А багато хто з молоді навіть не пробував гірко-солодкого смаку повернення, багато хто вже народився на батьківщині.
При цьому поряд зі мною і моїми колегами та однодумцями найбільше саме людей старшого покоління, яким недостатньо просто "жити на батьківщині"!
Вони ж добре пам'ятають і розуміють, що мріяли не просто жити на батьківщині, а жити і розвиватися у вільному Криму. Вони хотіли цього для нас.
"Жити на батьківщині" -- це наш обов'язок, це і є наша данина пам'яті загиблим, які не дожили, які мріяли, але не повернулися, які боролися і подарували нам батьківщину.
Жити за межами рідної країни -- це трагедія і біль. Не дорікайте, а поспівчувайте таким людям. Допоможіть їм впоратися з цим болем. Яшлар!
Ви постійно говорите про важливість наших національних традицій. Але чому між весільними обрядами і суперечками про розвиток кримськотатарської музики ви забуваєте про традиції національного руху, традиції боротьби нашого народу за право жити на батьківщині, бути вільними і самим визначати свої цілі і досягати їх?
"Ми просто робимо те, що вміємо... Наше завдання зберегти народ -- його історію, культуру і побут".
Ви впевнені, що ЦЕ ваше завдання, що ЦЕ вам заповідали наші батьки і діди?
Ви не думаєте, що якби наші попередники просто "робили, що могли", то ми до цього часу жили б у місцях депортації?
Ви не думаєте, що вас хочуть "замкнути" на цій думці і у такій поведінці?
Ви не думаєте, що нам пора зняти цю ношу з наших старих плечей, які дали нам можливість "жити на батьківщині" і звалити її на свої молоді плечі?
За роки наш народ заклав багато прекрасних радісних і сумних традицій -- святкувати Хидирлез, підніматися на Чатирдаг...
Ось уже два роки я дотримуюся нової традиції: відвідую друзів і колег на обшуках, буває зустрічаюся з людьми, яким за зроблене і сказане просто хочеться плюнути в обличчя. Млію в очікуванні вироків моїм співвітчизникам...
Ось такі сьогодні традиції. ПРИЄДНУЙТЕСЬ!", -- звернувся до побратимів Наріман Джелялов.
