"Акуна матата!"
- Я закінчила авіаційний інститут, - каже Поліна Фортуньева. - Продавала комп’ютери. Потім стала працювати спеціалістом з розвитку. Коли відчула, що вичерпала себе, втекла в Таїланд. Звідти перебралася на Тайвань, де вивчала китайську мову і викладала англійську китайцям. Потім проїхала весь В’єтнам. Ночувала в хостелах, підробляла викладачем, і перекладачем. Якось написала у Фейсбуці, що шукаю роботу. Одна моя знайома працювала в українському представництві канадської корпорації IMAX, як раз отримав замовлення на будівництво першого такого кінотеатру в Африці. Вона й запросила мене працювати в столиці Кенії Найробі.
Спочатку Поліні сказали, що вона, як інженер-програміст, буде підтримувати сайт кінотеатру. Потім пояснили, що доведеться вести сторінки у соцмережах. У підсумку поставили завдання стежити за комп’ютерною мережею кінотеатру, яку зроблять інші люди. Але коли, приземлившись в Найробі, Поліна приїхала на об’єкт, реальність вбила її наповал. Серед будівельного сміття височіла гола коробка старого кінотеатру. Ні серверів, ні кабелів, ні плазмових екранів для холу, ні звукової системи, ні навіть касових апаратів.
- Зробити за місяць кінотеатр з обшарпаної коробки старого африканського кінотеатру, здавалося, було неможливо, - каже Поліна. - А оскільки я люблю нові ідеї, дивні проекти і неможливі речі, вирішила, що з кінотеатром у мене теж вийде. (Сміється.)
Але я не знала місцевих реалій! В Африці, де "відпочиває", найбільш ходова фраза кенійців - "акуна матата", що з суахілі перекладається як "немає проблем". І якщо кенієць щось буде робити, то "поле-поле" - "повільно-повільно".
"Завтра" означає "ніколи"
- Не стали винятком і мої робітники, - продовжує Наталія. - Я їх запрошувала на десятій ранку в понеділок, а вони могли прийти... вранці у вівторок! Якщо кенієць каже, що все зробить "кешо асубуи", тобто завтра зранку, значить, це зроблено не буде ніколи. Слово "завтра" - це делікатна заміна слова "ні". Кенієць ніколи не скаже "ні", щоб не позбавляти людину надії. Він до останнього буде твердити "кешо" - "завтра", поки під тиском не визнається, наприклад, що обладнання, яке ось-ось прибуде на об’єкт", на складі взагалі відсутнє, що механік, тиждень обіцяє завантажити потрібний файл, просто не знає, як це зробити...
Почувши нарешті правду, я починала суворо пояснювати робітникам, що вони зривають терміни здачі об’єкта, вимагати негайно виконати завдання. А кенійці люди м’які, ранимі. Почувши мій наполегливий тон, вони лякалися і... плакали. За їхніми мірками, я була дуже грізна і страшна.
Усвідомивши це, я навчилася бути рішучою і жорсткою. Коли одна бригада, що обіцяла налагодити звук, взагалі не прийшла на роботу, а інша з’явилася з п’ятигодинним запізненням, я їх просто не відпустила додому вчасно. Вони працювали до п’яти ранку, поки не виконали завдання.
Коли бригади раніше лодирничали, я пригрозила дати інтерв’ю всім мас-медіа Найробі і назвати поіменно тих, хто зриває графік. Подіяло. На щастя, ми все зробили вчасно. Не встигли завезти тільки крісла для залу. Але викрутилися: взяли стільці в готелі "Хілтон", ніби так і треба. На прем’єрі, що пройшла на ура, показали фільм "Гнів титанів".
Луо проти кікуйю
Побудувавши кінотеатр, Поліна зайняла посаду генерального менеджера кінотеатру. Оренду житла і машини їй оплачувала фірма. Дівчина жила в престижному районі з віллами та апартаментами. Але є й інше Найробі, де в так званих сламах, районах для жебраків, стоять будинки без вікон (скло коштує дуже дорого), відсутні комунікації. Будинки в цих бідних кварталах - рідкість. Хто багатший, живе в шиферних вагончиках, хто бідніший - прямо на вулиці, на старих диванах зі звалища, розкривши над ними тент, щоб захиститися від сонця. Їжу готують на багатті. Сміття не вивозять. Збирають його весь тиждень, а у вихідні палять. З-за відсутності каналізації мешканці сламов оправляються в целофанові кульки, а потім викидають або спалюють це на вулиці. Тим не менш в престижних районах Найробі ціни на оренду житла, продукти і послуги порівнянні з київськими.
На свою зарплату в Кенії Поліна могла утримувати прислугу (така праця тут досить дешева), подорожувати, літати в Київ до батьків.
- У Кенії 42 племені, - каже Поліна. - Самі значущі і численні - кікуйю і луо. Якщо кікуйю - землевласники і бізнесмени (в нашому кінотеатрі, приміром, кікуйю на керівних посадах), то луо - в основному інтелігенція: художники, письменники, науковці, викладачі. Кікуйю і луо завжди йдуть на вибори "ніздря в ніздрю". У разі перемоги одного племені інше може помститися переможцю масовими заворушеннями, як це сталося на виборах в 2007 році, коли загинули більше тисячі людей. Тому у 2013 році під час чергових виборів президента Кенії, я вирішила "пересидіти" вибори в сусідньому Занзібарі. Свій кінотеатр у Найробі ми на час закрили. Президентом Кенії став Ухуру Кеніата, представник племені кікуйю. Говорили, що цього разу у масових заворушеннях було зарубано мачете куди меншу кількість людей - "всього" 17, включаючи поліцейських.
Незважаючи на те, що в Африці Поліна відчувала себе цілком комфортно, вона залишила налагоджене життя і поїхала в Таїланд, Бангкок. Нещодавно дівчина отримала в Таїланді робочу візу, відкрила свою фірму з нанесення печатки на футболках, тканинах, посуді, коробках, тортах. В її фірмі працюють в основному тайці. Також вона продовжує працювати віддалено на свій кінотеатр в Африці: підтримує сайт. І ніхто не знає, в яку країну її занесе в наступний раз.
До РЕЧІ
Де працюють українці в Африці
Наші працюють у світових європейських і американських компаніях або волонтерствуют в лікарнях і дитячих будинках, пізнаючи країну зсередини і вдосконалюючи англійську мову. Попитом користуються фахівці, які вміють вести облік. Можна влаштуватися аніматором в готелі.
Осілі в Африці українці намагаються організувати сафарі-тури, працюють інструкторами з дайвінгу, гідами. Але українців тут небагато. Набагато більше японців, американців, німців, голландців. У кожного своя історія. Хтось прибув на місяць, хто, приїхавши на тиждень, залишився на 17 років. Іноземці займаються археологією, медициною, садять ліси...
