Трамп чи Тегеран. Хто виграє війну в Катарі. Дипломатична криза довкола Катару може перетворитись на збройне протистояння, яке доведеться "гасити" Дональду Трампу. В іншому разі, до справи візьметься Тегеран, який вже надає допомогу "опальному емірату".

Країни Перської затоки (на додачу із Єгиптом, Лівією та Мальдівами) ефектно продемонстрували всьому світові, що таке "справжні" санкції – вчора з еміратом Катар було розірвано всі дипстосунки, а дипломатам дали 48 годин щоби покинути країну. Учасники санкцій закрили територію для транзиту до Катару, повітряний простір для літаків Катару, і територіальні води – для кораблів Катару. Навіть громадянам своїх країн дали два тижні, щоб покинути Катар.

50 років тому Єгипет у схожий спосіб почав Шестиденну війну, закривши Ізраїлю доступ до Червоного моря. Катар, звичайно, на Ізраїль – але в повітрі все рівно запахло війною.

Офіційною причиною таких жорстких заходів послужила заява, яку приписують очільнику Катару, еміру Таміму бін Хамаду Аль Тані, який 24 травня буцімто заявив, що сварки і вороже ставлення до Ірану треба припинити. Та і з Ізраїлем Катару нічого ділити.

За версією посадовців із Дохи, це повідомлення з'явилось на стрічці державного інформаційного агентства країни завдяки втручанню хакерів, за декілька годин було видалене, а ще за день емір розповсюдив офіційне спростування.

Але це вже нікого не цікавило – в країнах Затоки піднялась шалена хвиля антикатарської пропаганди. Логічним апогеєм якої стали вчорашні санкції – і звинувачення у фінансуванні терористів. Реальним підґрунтям такого звинувачення може бути інцидент з викупом неназваних членів королівської родини із полону Ісламської держави – але історія про це оповита цілковитим мороком.

Санкції не тільки жорстко вдарять по економіці Катару (яка, до слова, має найвищий показник ВВП на душу населення у світі – 102 тисяч доларів), але можуть довести справу і до відкритого збройного конфлікту. У якому в самого Катару з його двомільйонним населенням, звичайно, немає жодних шансів. Якщо звичайно, Доха не вдасться до послуг союзників. Загалом, конфлікт можу розвиватись у два способи.

У першому випадку, Саудівській Аравії та ОАЕ вдасться знайти в Катарі "здорові арабські сили", які скинуть відносно ліберальний сьогоднішній режим (зараз там жінкам дозволено водити автомобіль, а іноземцям – пити алкоголь). Це, до слова, буде не перша подібна спроба – щось аналогічне мало місце в 1995 році, коли батько сьогоднішнього еміра позбавив влади його дідуся. Тоді держави Затоки профінансували змову племінних вождів, які мали вбити батька сьогоднішнього еміра, його братів та прихильників, і попросити про "зовнішнє управління" країною. Щоправда, як виявилось згодом, частина вождів отримували гроші не тільки від Ер-Ріяду, але й від Дохи –і тому з повстанням того разу не склалося. Що, втім, не заважає спробувати іще раз.

У іншому випадку, емір Катару, тверезо оцінюючи шанси втриматись проти об'єднаної потуги держав Затоки, попросить допомоги в єдиного потенційного союзника. Себто в Ірану. І Тегеран допомогу – в тому числі військову – охоче надасть. Завівши війська до Катару, і отримавши контроль над найбільшими на планеті запасами газу. До слова, Іран вже запропонував свої порти для потреб катарських підприємців.

Зважаючи на ситуацію, "розрулювати" ситуацію довкола Катару доведеться саме Сполученим Штатам. Оскільки жоден спосіб "природного" розв'язання ситуації Вашингтону не сподобається. Знаючи дипломатичні характери теперішнього президента США Дональда Трампа, за його миротворчими зусиллями більшості населення планети хотілось би спостерігати з безпечної відстані.

При тому Росія в конфлікті, скоріше за все, зберігатиме нейтралітет. Бо, з одного боку, проблеми довкола Катару потенційно можуть призвести до зростання ціни на газ, що, безумовно, зіграло би на користь Кремлю. З іншого боку, активна співпраця, яку Росія веде з Катаром у нафтогазовій сфері, у світлі звинувачень у підтримці Дохою тероризму теж виглядає якось не надто презентабельно. Окрім того, у Кремлі так і не відмовились поки від ідеї "зайти" у країни Затоки зі своїм збройним експортом, тому надто жорстко підтримувати союзний Іран в цій ситуації, здається, не будуть.

Тому подальші події, схоже, будуть розвиватись в чотирикутнику Доха-Ер-Ріяд- Тегеран-Вашингтон. І хтілось би думати, що ця "четвірка" виявиться достатньо ефективною, щоб втримати конфлікт в межах рішучих дипломатичних жестів, не довівши його до рішучих військових маневрів.