"Бог дав Україні ресурси, які мають всього п'ять країн світу"- Сергій Тарута

Народний депутат України розповів про роль металургії в житті країни, про складнощі запуску Дніпровського меткомбінату, що стояв з березня, про те, як вирощував овочі, про свої заняття йогою і роботу над книгами, передає Ukr.Media.

 Україна відзначила День працівників металургії і гірничодобувної промисловості. Ця найважливіша галузь економіки сьогодні переживає в країні не найкращі часи у зв'язку з подіями на Донбасі. Так, з 30 березня через відсутність сировини і проблеми з фінансуванням зупинений Дніпровський металургійний комбінат в Кам'янському Дніпропетровської області.

Однак зараз з'явилася впевненість у тому, що містоутворююче підприємство вдасться знову запустити. Гарантом повернення комбінату до життя і вирішення пов'язаних з цим проблем виступив днями відомий бізнесмен і політик, народний депутат Сергій Тарута. З ним ми і зустрілися напередодні свята працівників галузі.

- Сергію Олексійовичу, вас, як відомо, пов'язують з металургією довгі роки роботи в різних якостях: виробничника, керівника, підприємця, інвестора. Тому доречно поставити саме вам питання: яка роль цієї галузі в сучасній економіці, зокрема, нашої країни?

- Спочатку дозвольте мені через вашу газету привітати всіх, хто має відношення до металургії, з нашим професійним святом. Хочу побажати, щоб вони були здорові, щоб ніколи не було загрози їхнім робочим місцям, щоб всі отримували гідну зарплату і жили в екологічно чистих містах, були щасливі на роботі і в сім'ї, щоб ми всі разом будували Україну і перетворили її на саму передову і процвітаючу країну. Всім щастя, любові і віри в нашу Україну!

Відповідаючи на ваше запитання, скажу, що, дійсно, я тільки на "Азовсталі" пропрацював 16 років, потім багато років був пов'язаний з галуззю, очолюючи "Індустріальний союз Донбасу". Зазначу, що Україна була і залишається індустріальною країною. І мало кому Бог дав у цьому плані такі можливості, як у нас. Є тільки п'ять країн в світі, у яких є повністю вся сировина для виробництва сталі. Це Україна, Китай, Австралія, США і Росія. Є залізорудна сировина, вугілля, феросплави, флюси, марганець, словом, все необхідне. І раз нам Бог дав таке багатство, то потрібно конвертувати його в багатство країни.

Відповідно, роль гірничо-металургійного комплексу (ГМК. – авт.) дуже вагома. У тому числі з точки зору зайнятості, тому що в металургії разом із суміжниками створено приблизно 1 200 000 робочих місць. А якщо помножити на три, маючи на увазі членів сім'ї, то виходить близько 3 600 000 жителів країни, майже кожен десятий. Нормальна, успішна робота комплексу – це зарплата і соціальна сфера для працівників, це податки до місцевого бюджету, це наповнення державної скарбниці. Тому, вважаю, недоречно виникає деколи останнім часом полеміка на тему: може, Україні стати аграрною країною? Скажу, що в світі немає жодної успішної чисто аграрної країни.

Якщо простежити еволюцію багатьох високорозвинених нині країн, наприклад, Японії, Кореї, Німеччини, США, Англії, Франції, то всі вони починали саме з важкої промисловості, з виробництва сталі. Потім йшов розвиток машинобудування, створювалися нові робочі місця, розвивалася наука, і в цілому рухався прогрес. Є навіть такий об'єктивний показник розвитку суспільства, як кількість споживаної сталі на душу населення. Завдання держави – сприяти, щоб цей показник зростав, щоб країна не тільки виробляла, а й споживала всередині себе все більше металу.

Зрозуміло, що Україні потрібно прискорення розвитку економіки. Зростання ВВП у нас повиненно складати від 10 до 15 відсотків на рік, іншого шляху немає. У цьому процесі посилиться і роль ГМК. Але якщо говорити про більш далекі перспективи, то в загальному зростанні економіки повинна зменшуватися частка індустріальної частини, а зростати частка послуг. Це можливо тільки при значному зростанні доходів населення. А це спричинить збільшення споживання різних товарів, що потягне за собою знову-таки збільшення виробництва металу. Якщо коротко, то саме метал лежить у фундаменті розвитку суспільства, і заміни йому немає.

І головним донором надходження валюти в країну, гарантом стабільності курсу гривні, всі роки незалежності був саме ГМК. На жаль, нині війна цю стабільність підкосила ... Підрахувати зараз, яку частку валютної виручки дає ГМК, неможливо, тому що частина заводів стоїть, частина працює не на повну потужність. Але раніше ця частина складала від 34 до 42-44 відсотків від усіх валютних надходжень в країну.

- Не дивлячись на всю складність ситуації, в останні дні стало відомо, що такий гігант металургії, як Дніпровський меткомбінат в Кам'янському, планує відновити роботу, припинену 30 березня. І гарантом вирішення пов'язаних з цим проблем взялися виступити саме ви. Розкажіть про це докладніше.

- На жаль, основні акціонери підприємства за ці місяці нічого не зробили для відновлення роботи комбінату. Навіть, образно кажучи, не надали людям, які там працюють, і промінчика надії на поліпшення ситуації. А адже комбінат – містоутворююче підприємство, не отримуючи необхідних виплат від нього, місцева влада вже стала будувати плани секвестрування міського бюджету, урізання соціальної сфери.

І трохи більше тижня тому до мене звернулися представники профспілки комбінату з проханням допомогти налагодити знову його роботу. "Ви – наша остання надія, – прямо заявили вони, – ви професіонал з відмінною репутацією, самі працювали біля мартена і знаєте, що таке втратити робоче місце. Всі наші колишні ініціативи ні до чого не призвели, тому просимо про допомогу". Я відповів, що розумію їхній біль, спробую допомогти. Адже цей завод за свою історію стояв тільки під час Другої світової війни. Крім того, я знаю це підприємство, бо свого часу в рамках групи ІСД ми його купували. Тоді він працював, але був, так би мовити, дуже хворий.

Устаткування було вкрай зношене, завод генерував не прибуток, а збитки. Проте ми його придбали за найвищою в Україні на той момент ціною, близько 200 мільйонів доларів. Гроші дали західні банки, які довіряли мені і вірили в нашу компанію, в те, що вона динамічно розвивається. Ми модернізували завод, побудували нову доменну піч, новий прокатний стан, ряд інших виробництв. І в підсумку підприємство збільшило випуск продукції майже на 40% при одночасному збільшенні асортименту!

Тарута: "До мене звернулися представники ДМК з проханням допомогти запустити комбінат, я погодився". Фото: прес-служба С. Тарути

Але повернемося щодо звернення заводчан до мене за допомогою. На другий день після їхнього візиту я виїхав в Кам'янське, щоб на місці розібратися з наявними проблемами. Ми провели велику зустріч з представниками колективу, профспілок і місцевої влади, обговорили, що потрібно робити, щоб запустити завод. Було окреслено коло завдань, які мені треба було взяти на себе. Головні з них: забезпечити виробництво необхідною сировиною і ресурсами, домовитися з кредиторами про відстрочку платежів. Адже коли підприємство зупинилося, всі кинулися рятувати свої гроші. І на сьогодні є близько 40 виробництв по стягненню боргів, заарештовані рахунки, багато іншого негативу. Отже, я погодився і взявся за вирішення цих проблем, що накопичилися.

Ситуація на заводі, звичайно, дуже скрутна. Але, з іншого боку, всі кредитори, як фінансові, так і товарні, розуміють, що якщо блокувати запуск комбінату, то з ними ніколи не розрахуються, бо не буде чим. Хіба що все порізати на металобрухт і продати ... Однак, погодившись виступити гарантом у переговорах з кредиторами, я зажадав, щоб і менеджмент заводу, в свою чергу, міг гарантувати всі необхідні розрахунки. Адже, щоб запустити завод, необхідно від 100 до 150 мільйонів доларів на найближчі 2-3 місяці. Живих грошей немає, і ніхто їх не дасть. І продукція за цей час сама собою не з'явиться, спочатку потрібно отримати газ, електроенергію, сировину і багато іншого. Значить, треба брати в борг.

Мені вдалося заручитися згодою постачальників, однак вони зажадали, щоб на заводі був ефективний менеджмент. Щоб, коли піде продукція і на комбінаті з'являться гроші, вони не пішли б одразу в кишеню акціонерів, а спочатку використовувалися для розрахунків з кредиторами та постачальниками товарів і послуг. Наразі я домовився, щоб керівником заводу поставили Олександра Подкоритова, що має великий досвід і відмінну репутацію як раз в області управління металургійними підприємствами. Йому довіряю я, бо знаю давно і особисто, тому довіряють кредитори, постачальники, акціонери і колектив.

Таким чином, після низки переговорів мені вдалося заспокоїти кредиторів, вони надали заводу певну відстрочку, а на підприємство вже в найближчі дні підуть деякі з ресурсів, наприклад, кокс. У мене є домовленість також щодо електроенергії, газу, деяких інших видів поставок.

Директор уже підписав два необхідних накази. Один – про розконсервацію заводу, інший – про запуск підприємства. Це дуже важливо було зробити як раз напередодні Дня металурга, тому що для півдня і сходу країни це один з найголовніших свят у році. Зрівнятися з ним може хіба що День шахтаря. Ці свята відзначають, без перебільшення, цілими містами. І мені хотілося, щоб співробітники ДМК відсвяткували День металурга в колі сім'ї, з друзями, будучи впевненими в завтрашньому дні, в тому, що їх робочі місця збережуться, що життя налагодиться. Тому я зараз буквально не сплю, вирішуючи проблеми, які там накопичилися, займаючись переговорним процесом, природно, не забуваючи й про свою парламентську діяльність.

Запуск ДМК має величезне значення і для самої держави Україна. Адже він може давати продукції приблизно на 1 мільярд доларів. Погодьтеся, коли з 92 мільярдів українського ВВП тільки один завод дає мільярд – це багато. А якщо говорити про валютну виручку, то робота ДМК – це 3-4% від загальної кількості валютних надходжень в країну.

З директором. Сергій Тарута і Олександр Подкоритов на заводі. Фото: прес-служба С. Тарути

- Чи зберігся кадровий потенціал ДМК після кількох місяців простою?

- Звичайно, було дуже складно, дехто пішов, але основний кістяк колективу, на щастя, зберігся. Є й об'єктивні причини, адже зараз не працюють багато підприємств ГМК, тому знайти роботу за фахом не дуже просто. Але більшість просто залишилося вірними заводу, і ми обійшлися без великих жертв. А роботи попереду багато, всім вистачить, адже мова йдеться не тільки про запуск вже існуючих доменних печей, але навіть і про будівництво нової печі.

До того ж під час простою заводу його співробітники, за домовленістю з профспілками, отримували (і отримують) дві третини своїх окладів, навіть не працюючи. А деякі працювали, займаючись ремонтом і підтримкою обладнання в працездатному стані. Це була приблизно половина від звичайного навантаження на співробітників, але все ж реальна робота.

Зараз все змінюється на краще. Ми не забуваємо і про соціальну сферу. У заводу є дитячий табір, в якому влітку відпочивали діти з багатьох сімей співробітників заводу, які не мають можливості виїхати, наприклад, за кордон або до моря. Табір теж простоював, але зараз він відкритий і туди заїхали діти. Я також переговорив з керівництвом міста Кам'янське і попросив їх не секвеструвати бюджет, не урізати витрати на соціальну сферу. Коли завод запрацює на повну потужність, він компенсує місту всі збитки.

- Відомо, що зупинка металургійних виробництв часом може бути чревата необоротними негативними процесами. Не сталося такого з ДМК?

- Ні, не сталося, тому що зупинка заводу проходила не в аварійному режимі. Виконувалися всі технологічні вимоги, тому наслідки не такі вже трагічні. Так, в будь-якому випадку така зупинка для обладнання – погано. Особливо для коксохімічного виробництва. Коксохім повинен працювати без перерви, якщо зупинився – практично треба зводити нову батарею. Але на ДМК немає коксохімічного виробництва. Як мене запевнили в керівництві і в колективі заводу, практично все обладнання там зупинялося в плановому режимі і проглядається як цілком робоче. Крім 9-й доменної печі, там є тривожні симптоми, але ми знаємо, як впоратися з цим. Адже в житті бувають різні форс-мажорні обставини, і наші металурги вміють знайти вихід із ситуації. Але, звичайно, це пов'язано з великими фінансовими витратами.

- З якою продукцією оновлений ДМК вийде на ринок?

- Це традиційна продукція для металургійного підприємства: арматура, катанка, квадрат, трубні заготовки і деякі інші види. Продукція недешева, за певні її види завод відразу отримає передоплату, таку необхідну в нинішніх умовах. Адже ліміт довіри постачальників – не більше 2-3 місяців. Якщо через цей час завод не буде розраховуватися, інша сторона припинить поставки.

- Яке співвідношення попиту на таку продукцію всередині країни і за кордоном?

- На жаль, 95% продукції йде за кордон і тільки 5% – на внутрішні потреби. На жаль, поки всередині країни немає великого попиту ... А в економічно розвинених країнах внутрішній ринок поглинає 75-80% продукції металургії. Ми сподіваємося на те, що Україна теж незабаром вийде з кризи і піде по шляху економічного розвитку, тоді мінімум половина металургійної продукції буде реалізовуватися всередині країни. Тим більше що внутрішній ринок завжди у всіх країнах дорожче, ніж експортний, він набагато цікавіше підприємцям.

Спорт. Народний депутат і сьогодні у відмінній фізичній формі. Фото: прес-служба С. Тарути

- Сергію Олексійовичу, в кінці бесіди традиційне для газетного інтерв'ю питання: якщо у вас, при всьому завантаженні, з'являється вільний час, то чому його присвячуєте? Спорт, читання книг?

- Люблю природу, в тому числі рукотворну. Свого часу я створив в Криму парк, його навіть назвали Парадайз (рай. – авт.). Там я сам вибирав дерева, багато садив, сам займався ландшафтним дизайном. Були Японський парк, Італійський, Грецький ...

Взагалі люблю працювати на землі, щось вирощувати і доглядати своїми руками. Добре розбираюся у всіх рослинах, в тому числі і в овочах. Я народився і виріс в передмісті Маріуполя, ми вирощували редиску, огірки, помідори ... З 7 років і, напевно, до 45 років я активно працював на городі! Ні навчання, ні робота, ні спорт цьому не заважали. Наше невелике селище, який називали Ляпино, годувало овочами значну частину Донецької і сусідні області. Пізніше, звичайно, часу на город у мене вже не залишалося. Але і сьогодні я потроху працюю в садочку, який розбитий майже тут, у дворі столичного офісу. Часом підрізаю рослини, але більше показую іншим, як це правильно робити, де і що садити, як сформувати дерева і багато іншого.

Якщо говорити про спорт, то свого часу я активно займався велогонками, футболом, альпінізмом. Сьогодні вранці роблю вправи йоги, а також як і раніше люблю велосипедні прогулянки.

Читаю зараз в основному економічну літературу, наприклад, Еріка Райнерта. Зокрема, з повагою ставлюся до його останній книги "Як багаті країни стали багатими, і чому бідні країни залишаються бідними". Ну, і сам пишу. Хочеться закінчити дві, на мій погляд, важливі книги. Одна – про події 2014 року, друга – про економічну ситуацію в країні і про те, що потрібно робити.

- Чи зберігся кадровий потенціал ДМК після кількох місяців простою?

- Звичайно, було дуже складно, дехто пішов, але основний кістяк колективу, на щастя, зберігся. Є й об'єктивні причини, адже зараз не працюють багато підприємств ГМК, тому знайти роботу за фахом не дуже просто. Але більшість просто залишилося вірними заводу, і ми обійшлися без великих жертв. А роботи попереду багато, всім вистачить, адже мова йде не тільки про запуск вже існуючих доменних печей, але навіть і про будівництво нової печі.

До того ж під час простою заводу його співробітники, за домовленістю з профспілками, отримували (і отримують) дві третини своїх окладів, навіть не працюючи. А деякі працювали, займаючись ремонтом і підтримкою обладнання в працездатному стані. Це була приблизно половина від звичайної навантаження на співробітників, але все ж реальна робота.Зараз все змінюється на краще. Ми не забуваємо і про соціальну сферу. У заводу є дитячий табір, в якому влітку відпочивали хлопці з багатьох сімей співробітників заводу, які не мають можливості виїхати, наприклад, за кордон або до моря. Табір теж простоював, але зараз він відкритий і туди заїхали діти. Я також переговорив з керівництвом міста Кам'янське і попросив їх не секвеструвати бюджет, не урізати витрати на соціальну сферу. Коли завод запрацює на повну потужність, він компенсує місту всі збитки.

- Відомо, що зупинка металургійних виробництв часом може бути чревата необоротними негативними процесами. Не сталося такого з ДМК?

- Ні, не відбулося, тому що зупинка заводу відбувалася не в аварійному режимі. Виконувалися всі технологічні вимоги, тому наслідки не такі вже трагічні. Так, в будь-якому випадку така зупинка для обладнання – погано. Особливо для коксохімічного виробництва. Коксохім повинен працювати без перерви, якщо зупинився – практично треба зводити нову батарею. Але на ДМК немає коксохімічного виробництва. Як мене запевнили в керівництві і в колективі заводу, практично все обладнання там зупинялося в плановому режимі і проглядається як цілком робоче. Крім 9-й доменної печі, там є тривожні симптоми, але ми знаємо, як впоратися з цим. Адже в житті бувають різні форс-мажорні обставини, і наші металурги вміють знайти вихід із ситуації. Але, звичайно, це пов'язано з великими фінансовими витратами.

- Це традиційна продукція для металургійного підприємства: арматура, катанка, квадрат, трубні заготовки і деякі інші види. Продукція недешева, за певні її види завод відразу отримає передоплату, таку необхідну в нинішніх умовах. Адже ліміт довіри постачальників – не більше 2-3 місяців. Якщо через цей час завод не буде розраховуватися, інша сторона припинить поставки.

- Яке співвідношення попиту на таку продукцію всередині країни і за кордоном?

- На жаль, 95% продукції йде за кордон і тільки 5% – на внутрішні потреби. На жаль, поки всередині країни немає великого попиту ... А в економічно розвинених країнах внутрішній ринок поглинає 75-80% продукції металургії. Ми сподіваємося на те, що Україна теж незабаром вийде з кризи і піде по шляху економічного розвитку, тоді мінімум половина металургійної продукції буде реалізовуватися всередині країни. Тим більше що внутрішній ринок завжди у всіх країнах дорожче, ніж експортний, він набагато цікавіше підприємцям.