Кожному із нас не раз доводилося потрапляти в ситуації, коли хтось завдав вам серйозної шкоди, не відчуваючи ні найменшого каяття. І щоразу доводилося набиратися сил і сміливості, щоб все-таки прощати цих людей, адже біль, розчарування і презирство в глибині душі шкодило вас куди більше, ніж ваших кривдників, інформує Ukr.Media.
Щоб повністю і по-справжньому пробачити людину, яка зовсім не відчуває каяття, може, на перший погляд, здатися абсолютно неможливим завданням.
У дитинстві багатьох з нас вчили тому, що якщо ми поводимося погано, якщо розуміємо, що наші слова або вчинки роблять комусь боляче або когось ображають, ми повинні показати їм, що каємося у скоєному, що просимо вибачення. І у відповідь людина, яку ми скривдили, зазвичай, говорить нам: «Все добре, я тебе прощаю».
Однак доросле життя вчить нас дещо іншого... Того, що в багатьох випадках куди важливіше просто дотриматися формальності. І неважливо, чи відчуваємо ми свою провину насправді, чи ні. Головне, щоб слова «Прости мене» були сказані. І це відбувається далеко не просто так — адже забути про подію набагато простіше, коли ви не маєте жалю щодо того, що сталося, і не є постраждалою стороною. А ще бувають ті, нібито «вибачення», які починаються зі слів «Але...». Словом, як раз з того слова, яке здатне звести нанівець всі зусилля з нормалізації ситуації.
Коли ми стаємо дорослими, то починаємо розуміти, що в нашому спілкуванні з іншими є куди більше нюансів і тонкощів, ніж нам здавалося в дитинстві. Багато хто з нас стає менш наївними, особливо коли ми починаємо звертати більше уваги на вчинки, мову тіла, тональність мовлення, та інші неочевидні повідомлення, приховані в усьому, що кажуть або роблять інші люди.
Коли ми виростаємо, то розуміємо, що вибачення, яке ми чуємо, зовсім не обов'язково означає, що наш співрозмовник шкодує про подію і просить вибачення. А іноді люди, які завдають нам шкоди, і зовсім не кажуть «вибач» навіть для виду — тому що вони виросли, і за їх спиною немає батьків або близьких, які змушують їх вибачатися.
Але що ж нам робити, коли хтось відмовляється вибачатися перед нами тому, що не почуває себе винуватим, або просто вважає це нижче своєї гідності? Адже нам все ще боляче через його поведінку, ми відчуваємо себе ображеними, злими або розчарованими.
Коли ми не можемо досягти зовнішнього спокою, то нам варто прагнути до того, щоб зробити все можливе, аби знайти внутрішній спокій, якого можна досягти з допомогою емпатії та співчуття. Це допомагає нам простити не тільки нашого кривдника, але і себе самих.
Як би сильно нам не хотілося почути слова «Вибач мені», єдина людина, з якою ми дійсно повинні примиритися і знайти спільну мову, щоб повернути гармонію у власне життя — ми самі.
Коли хтось завдає нам фізичного або емоційного болю, і ми страждаємо через це, відбувається це насамперед тому, що ми очікували, що вони будуть поводитися згідно з нашими стандартами поведінки. Неважливо, хто вони — незнайомці, родичі, друзі або навіть кохані люди — все одно ми очікуємо від них приблизно однієї і тієї ж поведінки.
Люди завдають нам болю, викликають у нас гнів або розчаровують через те, що ми очікуємо від них більшого і кращого, ніж вони здатні дати насправді.
Ми очікуємо, що до нас будуть ставитися з належною повагою, і коли цього не відбувається, ми знову-таки очікуємо, що перед нами хоча б вибачаться. Ця очікувана нами модель поведінки здатна заспокоїти наші емоції, підтверджуючи переконаність у тому, що вони були неправі, що ми не винні в тому, що трапилося, і що це не повториться знову. Вибачаючись, кривдник відновлює природний баланс речей, адже він усвідомлює скоєне і намагається хоч якоюсь мірою виправити.
Звичайно, так відбувається далеко не завжди, і зовсім не кожну ситуацію можна вирішити з допомогою кількох коротких слів. Однак ці слова можуть зробити дуже багато для того, щоб вибудувати між вами мости, пошкоджені сваркою.
Ну а якщо вас зовсім не збираються «обдаровувати» вибаченням... Що ж, тоді ми можемо зайнятися тим, що можемо зробити самі. Ми можемо почати роботу над тим, щоб зцілити себе, щоб усвідомити те, що трапилося. А після, ми повинні дати собі можливість позбавити себе від внутрішньої напруги, і як можна швидше залишити те, що трапилося за спиною.
Часто ми чуємо, як хтось каже, що, мовляв, та чи інша людина просто не заслуговує нашого прощення.
Проте сенс прощення насамперед у тому, щоб віднайти внутрішній спокій, і втихомирити хаос, що бушує в нашій душі. Прощення йде на користь не тільки нашому кривднику, але і нам самим.
Пам'ятайте про те, що вміння прощати кривдників зовсім не означає, що ми повинні опустити всі межі у спілкуванні з цими людьми, і дати їм можливість заподіяти нам шкоду знову, знову і знову. Так, ми можемо пробачити комусь, але після цього прийняти зважене рішення і просто викреслити цю людину з кола близького спілкування.
