Психолог з Гарварду: ознаки, які видають брехуна. Зазвичай ми концентруємося на словах обманщика, забуваючи про міміку та жести.

Брехати — це дуже складна робота

Заведено вважати, що головними ознаками брехунів є метушлива поведінка і спроби уникнути зорового контакту зі співрозмовником. Але, за словами професора Гарвардської школи бізнесу Емі Кадді, немає жодного невербального сигналу, який видавав би обманщика, інформує Ukr.Media.

У своїй новій книзі «Присутність» Кадді розповідає про те, що замість того, щоб шукати якусь одну ознаку, краще зосередитися на виявленні суперечностей у декількох комунікативних каналах, таких як міміка, мова і поза.

«Брехати — це дуже складна робота, — вважає Кадді. — Розповідаючи одну історію, ми намагаємось приховати іншу, відчуваючи при цьому почуття провини, яке ми так само намагаємося приховати. Наш мозок просто нездатний виконати всі ці завдання, не видавши якимось чином обман. який здійснюється».

Але яким же чином брехлива людина видає себе?

В першу чергу, потрібно шукати відмінності між словами і поведінкою. Наприклад, особливо красномовними є несумісні один з одним вираження емоцій, такі як щасливий тон голосу, який супроводжується мімікою обличчя стривоженої людини.

На жаль, велика частина людей абсолютно не вміють розпізнавати брехню. За словами Кадді, навіть людина, яка вважає себе знавцем в ідентифікації брехні, робить це не набагато краще звичайних людей. Проблема в тому, що зазвичай ми фокусуємо свою увагу на змісті промови потенційного брехуна, а не на його суперечливій поведінці.

Кадді так само процитувала дослідження Гарвардського психолога Ненсі Еткофф, яке демонструє, що особистості з розладом обробки слухової інформації значно краще розпізнають обманщиків, бо вони, на відміну від звичайних людей, не відволікаються на вимовлені слова.

Кадді вважає, що: «Якщо ми свідомо намагаємося виявити ознаки брехливої або правдивої мови, зазвичай ми концентруємося на словах, забуваючи звертати увагу також і на невербальні ознаки. Істина виявляє себе більше через невідповідність вимовлених слів з манерою поводитися, ніж тільки через одну мову або поведінку».