Якщо попросити людину назвати асоціацію до щасливого дитинства, то, швидше за все, у її спогадах так чи інакше фігуруватимуть батьки. Тільки вони люблять нас безумовно, і їхня любов впливає на все наше подальше життя. Але це в ідеальній теорії. А в реальному світі діти часто виявляються обділеними батьківською любов'ю. Ні, вони не кинуті напризволяще: у них є дім, сім'я, вони одягнені, взуті й нагодовані. Але мама навряд чи поцілує їх зайвий раз. А тато не стане головним захисником і прикладом.
За словами психолога Джоніс Вебб, відомої психотерапевтки та авторки бестселера «Дорослі діти емоційно холодних батьків» (Running on Empty: Overcome Your Childhood Emotional Neglect), що глибоко досліджує тему емоційного нехтування в дитинстві, емоційно холодна мати — це особливо страшно, тому що в ранньому дитинстві у дитини максимально тісний зв'язок саме з мамою. Тато виходить на перший план пізніше. «Уявіть, що ваше дитинство — це фундамент, а доросле життя — це сам будинок, який ви будуєте багато років, — каже психолог. — Якщо фундамент буде хитким і з тріщинами, то всі зусилля зійдуть нанівець».
Таких людей «з тріщинами у фундаменті» дуже багато. Хтось соромиться ділитися своїми переживаннями, зате сам — хороша «жилетка» для друзів. Хтось зовсім не вміє розв'язувати конфлікти: йому простіше удавати, що нічого не відбувається. Хтось пасивний у стосунках: як партнер скаже, так все і буде.
І це лише кілька прикладів того, як недолюбленість з дитинства відбивається на дорослих людях. Джоніс Вебб стверджує, що будь-яка така поведінка — це найважча психологічна травма, яку залишили батьки.
«Коли батьки відкидають власну дитину, то та думає, що її почуття не мають жодного значення, — каже доктор Вебб. — Далі — гірше: дитина перестає відчувати свою цінність, намагається уникати почуттів, її лякають будь-які емоції».
6 ознак того, що людину недолюбили в дитинстві
Переводить розмову на співрозмовника
Вона чудовий слухач — підтримає, заспокоїть, вислухає враження. Правда, в бесіді з нею ви відчуватимете себе глухарем на токовищі — «все про себе та про себе». Щойно ви спробуєте дізнатися, як у неї справи, вона одразу замкнеться в собі. Найгірше ж запитання, яке можна поставити: «Ну як сім'я?»
Задовольняється тим, що є
Здається, що в неї немає жодних бажань — вона згідна робити те, що їй скажуть, бо звикла, що за неї все вирішують: куди поїхати відпочивати, в яке кафе піти. Вона практично нічого собі не купує — їй достатньо пари джинсів і двох светрів. При цьому до інших така людина максимально дбайлива й уважна.
Не вміє говорити про почуття
Особливо якщо це важкі емоції на кшталт суму, образи. Їй ніби соромно, що вона завдає співрозмовнику незручності своїми емоціями (навіть якщо вони справедливі). Доведеться виявляти максимальну делікатність у спілкуванні з таким другом.
Не говорить про минуле
Наче це людина-робот: ні милих історій з дитинства, ні зворушливих спогадів про шкільне братерство. Вона ніби викреслила своє дитинство з пам'яті й не хоче повертатися до цієї теми. Втім, свої емоції та враження від сучасних подій вона теж тримає при собі. Така загадковість спочатку може притягувати до неї людей, але потім відштовхне.
Уникає конфліктів
Їй простіше удати, що нічого не відбувається, ніж довго з'ясовувати стосунки. Такі люди часто стають гостерами — тими, хто зникає зі стосунків без будь-яких пояснень.
Боїться чужих сліз
Вона просто не знає, як реагувати на почуття оточуючих — неважливо, радісні це почуття чи сумні. Визнання в коханні та потік сліз викликають у неї однакове бажання — піти, щоб не бачити, не чути й не розбиратися в цьому.
Чи можна допомогти такій людині?
Так, але це буде складно. Основне завдання співрозмовника м'яко, делікатно, тактовно виводити «нелюбимчика» на емоційну розмову.
- Завжди запитуйте, як у нього справи, що нового.
- Показуйте, що вам цікаві навіть найдрібніші деталі його життя.
- Підтримуйте його в конфліктах.
- Говоріть про почуття — героїв фільмів, книжок, своїх, а потім і його.
Насамперед, варто розуміти: якщо ви впізнали себе або своїх близьких у цих описах, це не вирок, а наслідок, з яким можна і потрібно працювати. Дозвольте собі співчуття до власних почуттів і переживань. Визнання цих ознак — вже великий крок до зцілення, і пам'ятайте, що шукати підтримку — це прояв сили, а не слабкості. Проте, самотужки долати наслідки емоційного нехтування буває вкрай складно. Тому, найефективнішим кроком стане звернення до кваліфікованого психолога чи психотерапевта. Спеціаліст допоможе не лише розібратися з глибинними травмами, а й навчить ефективних стратегій для відновлення емоційної чутливості та побудови гармонійних стосунків.
Важливо: Якщо ви бачите, що людині неприємна тема, не треба її продовжувати. Припиніть цю бесіду, переведіть її на нейтральний тон. І спробуйте обговорити болісну ситуацію пізніше, коли людина почне вам більше довіряти.
