"Б'є, значить любить" — поширений стереотип, який дозволяє заплющувати очі на фізичне насильство. А "Я бажаю тобі тільки добра", "Я ж про тебе дбаю", "Я ж хочу як краще" — явища тоншого ґатунку, але з тієї ж пісні. І ніби правда — людина дбає і робить щось із любові, але чомусь залишається огидне відчуття, що про вас не подбали, а вас просто використали.
Розставмо все на свої місця і назвімо речі своїми іменами? Дивишся, стане зрозуміліше, як з цим поводитися.
У нас у суспільстві, як на мене, мало уваги приділяється психологічному або емоційному насильству. З фізичним все ясно, застосування сили — це ай-ай-ай. Та й то можна потерпіти, не розвалишся. А ось з психологічним складніше. Подумаєш, ніжний який, слова йому не скажи.
Ніби хамство, примус, знецінення в спілкуванні, в сім'ї — це норма. І ми не повинні звертати увагу на свої почуття щодо цього, а повинні терпіти, якщо не хочемо зіпсувати взаємини.
Давайте на прикладах. Моя мама — жінка дуже активна і велелюбна. Медом не годуй — дай усіх врятувати й усім допомогти, переймається долями людства. І ось не дає їй спокою той факт, що в мене немає чоловіка. Що треба робити, щоб чоловік з'явився? (Ні, ви ніколи в житті не вгадаєте). Потрібно завести білу герань! Коли вона зацвіте — чоловік відразу матеріалізується.
І на всі заперечення, що мені не потрібна герань, та й без чоловіка норм в принципі, я отримую відповідь, що нічого не тямлю. Герань була привезена мені і насильно примощена на підвіконня.
У мене це викликало бурю обурення і злості. На мою територію вторглися і всучили цю нещасну квітку. Тобто проти моєї волі. Я б сказала, всупереч)) На мою думку не зважають, за мене знають краще — що мені потрібно, як мені потрібно і т.д. І все це подається як прояв любові й турботи.
У тому, що мама мене любить — я не сумніваюся. Я їй відповідаю тим же. Але такі експансії мені доводиться зупиняти.
Ще один приклад. Сусідка, літня жінка, якось висловила занепокоєння щодо моєї доньки. Мовляв, є у неї якісь риси характеру, з якими їй важко буде в житті. А я ж психолог, я повинна їй у цьому допомогти. Ок. Поговорили, я її ввічливо вислухала і пішла.
Через тиждень ця розмова повторилася. Я здивувалася, стала вже напружуватися, але вислухала. Ок. Через тиждень таке повторилося знову! І фраза така: "Я тебе дуже люблю і бажаю тобі тільки добра" і друга частина, яку зазвичай не промовляють уголос, але теж присутня "тому маю право втручатися в твоє життя і життя твоєї доньки і говорити, як тобі треба жити і що робити".
І це теж насильство. Я не просила порад і не потрібно мені їх давати проти моєї волі.
У моїх прикладах йдеться про дорослих людей. У мене є можливість їх зупинити або якось протистояти. Але що робити дітям? Вони опиняються у незаздрісному становищі. А така манера виховання, на жаль, поширена.
Так от. Як же розпізнати насильство під виглядом турботи? Дуже просто. Дозволити собі орієнтуватися на свої почуття, довіряти їм. Якщо у вас виникає обурення, роздратування або злість — це гарна ознака того, що ваші межі порушуються і вас намагаються використати.
Це означає, що щось йде не так, навіть якщо поруч людина, яка вас любить і яку любите ви, і вона прагне зробити якнайкраще.
