У 90-х батьки гарували на трьох роботах, намагаючись дати дітям усе, від джинсів до перших комп'ютерів. Матеріальні блага були, а от часу на любов та увагу катастрофічно не вистачало. Здається, часи змінилися, але проблема "відкупу" подарунками нікуди не зникла.
Мами й тата так глибоко пірнають у роботу заради забезпечення сім'ї, що розмови, спільні ігри чи прості прогулянки стали розкішшю. Повертаючись з офісу, дорослі або вмикають режим "зомбі" від утоми, або кидаються до плити, пилососа чи перевірки уроків.
Задушевні бесіди? Ой, давайте не сьогодні, я ледве на ногах стою!
Психологи запевняють, достатньо всього трьох хвилин на день (менше, ніж ви витрачаєте на гортання стрічки в Instagram), щоб вислухати дитину. Це дає синові чи доньці відчуття, що вони важливі і люблять.
А що буде, якщо "забити" на це правило? Нічого хорошого.
Чим лякають психологи і чому варто прислухатися
В перші хвилини зустрічі будь-яка людина (і велика, і мала) інтуїтивно зчитує: раді їй чи ні. Якщо дитина раз за разом не відчуває уваги в цей момент, вона поступово стає "невидимкою". Як результат — невпевненість у собі та проблеми з довірою до світу.
Ця невпевненість може перерости в стиль життя. Підліток може звикнути до других ролей і стати "вічною жилеткою" для друзів. Логіка проста: якщо мене не слухали вдома, я буду слухати інших, щоб отримати хоч крихту уваги.
Ще один сценарій для недолюбленої дитини — перетворення на інфантильного дорослого. Така людина або не вміє приймати рішення і шукає поводиря, або стає вередливим егоїстом, який не дає нікому вставити й слова.
Звучить трохи моторошно, але виправити ситуацію (або не допустити її) можна за допомогою правила "трьох хвилин". Воно працює і з малюками 2-3 років, і з колючими підлітками.
Три кити, на яких усе тримається: обійми, зоровий контакт і вміння слухати.
Як правильно обійматися
Прийшли з роботи — видихніть і обійміть дитину. Поцілуйте, погладьте по голові. Тактильний контакт — це база. Особливо це важливо для дітей від 3 до 5 років. Обійми налаштовують на позитив і будують міст довіри. Діти, яких частіше обіймають, ростуть щасливішими.
Вимикаємо режим ігнору
Після обіймів запитайте: «Як пройшов день? Що бачив? Що робив?». Але тут є нюанс. Поки слухаєте — дивіться в очі. Не на каструлю з борщем, не в телевізор і не в смартфон.
Спустіться на рівень очей дитини (якщо вона маленька), дивіться без засудження. Дитина має бачити: ви тут, ви з нею, увесь світ зачекає.
Слухаємо, а не просто киваємо
Багато хто з нас має суперздібність пропускати повз вуха розповіді колег чи друзів, вставляючи автоматичне "угу". Забудьте про це вдома.
У перші хвилини зустрічі — жодних повчань. Просто слухайте, вникайте. Запам'ятовуйте ключові моменти (до них можна повернутися за кілька днів, і дитина буде в захваті, що ви запам'ятали!). Не перебивайте на півслові, не сперечайтеся.
В середньому дитині треба якраз три хвилини, щоб видати основну порцію новин за день. Вислухали? Ось тепер можна ставити запитання, радити чи навіть виховувати, але, будь ласка, без крику.
Будьте чесними (фальш не пройде)
Ніколи не брешіть ні собі, ні дітям. Якщо ви засмучені вчинком — скажіть про це. Якщо захоплені успіхом — хваліть від душі. Навіть трирічки, маленькі детектори брехні, вони миттєво це відчувають. Знімайте соціальну маску, вдома можна бути собою. Це вчить дітей щирості.
Чи треба стояти з секундоміром?
Звісно, ні! Три хвилини — це умовність. Комусь із дітей вистачить і хвилини, а хтось розгорне промову на десять. Усі діти різні. Головне — знайти цей час і вислухати історію до кінця, навіть якщо ви страшенно втомилися. Не перетворюйте це на формальність: «Три хвилини пройшло, час вийшов, до побачення». Сім'я — це не офіс.
Діти, з якими батьки говорять щодня та щиро цікавляться їхнім життям, ростуть упевненими в собі, легко знаходять спільну мову з людьми та простіше переживають підліткові кризи.
