Щаслива жінка з піднятими вгору руками на міській вулиці, що ілюструє позитивні зміни в житті та свободу від очікувань.

Я перестала чогось чекати й сподіватися… І раптом у душі стало так легко-легко, ніби я нарешті почала жити. До цього я більше думала про те, як жити, а тут просто узяла й почала. Я перестала чогось сподіватися від себе… Раніше я чекала, що ось-ось розкриється весь мій потенціал, і я стану такою-сякою, напишу сто статей, а краще 10 книг, створю щось круте тощо.

Я перестала чекати від себе результатів. Я перестала чекати чогось від інших — що раптом оцінять мене, щось зроблять, будуть до мене добрими й відповідальними… Я перестала чекати від партнера — що він раптом зрозуміє мене й зробить так, як мені хочеться…

Я перестала чекати грошей, прийняла ті суми, які маю, і перестала мучити себе питанням, як же мені, нарешті, кардинально змінити свою фінансову ситуацію — просто висловила намір: коли я буду готова, тоді й відкриються шляхи. Це станеться в потрібний час, у потрібному й найкращому для мене місці й найкращим для мене чином…

Я перестала чогось очікувати від життя й вимагати, щоб воно дало мені щось… — всередині сиділо відчуття обділеної несправедливо — мовляв, я стільки всього роблю, а хтось зовсім нічого не робить і отримує такі результати.

Ще я перестала чекати, що завтра раптом усе стане чудовим і проблем не буде. Мій наївний дитячий розум хотів спокою й безтурботності. Доки дорослий не усвідомив, що спокій і безтурботність — всередині, а не відсутність зовнішніх справ чи питань, які треба вирішувати.

Я взагалі перестала чогось чекати… Мені стало байдуже, що станеться. Раніше мені було важливо, щоб сталося лише хороше, благе, що все просто має бути добре. Тоді як всередині сидів страх, що раптом трапиться щось таке, з чим не впораюся (знову ж питання довіри до себе)… Звичайно, мені стало не байдуже на все, радше я відпустила очікування щодо майбутнього: що там має бути й як там усе має бути, сказавши собі: «Що буде, те й буде. Усе складеться для мене найкращим чином».

Ні, у мене є певні плани, що я хочу здійснити, але виявилося, що мої плани й те, що я думаю щодо них, — дуже смішні порівняно з тими можливостями, які приготувало для мене життя, і тим, як усе починає розгортатися в житті, коли відпускаєш контроль і перестаєш очікувати й нав'язувати те, як, на твою думку, усе має статися.

Очікування зупиняють енергію на чомусь одному, максимум на кількох варіантах. Зазвичай на тому, що вже побудовано в розумі, не даючи енергії рухатися, не даючи життю приносити для тебе все найкраще… А це найкраще, як правило, саме те, чого зовсім не очікуєш.

У мене всередині було постійне очікування, а отже, у розумі вже був побудований ланцюжок «як усе має бути» — і розум напружено працював, щоб слідувати цьому ланцюжку й не дай Боже щось упустити. За межами цього я нічого не помічала.

У цьому ланцюжку мені постійно треба було знати «як»: як мені зробити це, як мені зробити те, як сказати чоловікові, як звернутися до незнайомих людей, як заробити більше грошей, як щось станеться, як дістатися кудись, як зробити щось.

І в більшості випадків перед тим, як щось зробити, мені обов'язково треба було знати, як я це робитиму (ну, щоб контролювати процес, уникнути можливості помилки тощо), і бажано заздалегідь, щоб я могла підготуватися.

Питання «як» постійно крутиться в моїй голові: «як та як? як? як?».

І найцікавіше, що відповідь не знаходилася, більшість відповідей я отримувала, коли зовсім не думала «як». Бо я хотіла знати наперед, як усе станеться. А так не буває (може, й буває, але здатностей до передбачення в мене поки немає), бо це відключає від потоку, а відповіді саме й приходять у процесі, у потоці.

Виходить, я готувалася, щоб здійснити якусь дію. Тобто перед тим, як щось зробити, мені треба було пройти процес підготовки, а він тривалий і болісний і іноді так затягувався, що на саму дію вже не залишалося сил. Так я все вивіряла, що після цього нічого не хотілося робити.

Це схоже на те, як старанно готуєшся до іспиту, так наполегливо, так усе вивчаєш, що коли настає момент самого іспиту, сил на нього вже не залишається, нічого зовсім не хочеться, і ти не в стані показати найкраще, що знаєш, на що здатна.

Втомившись від цього комплексу відмінниці, я дозволила собі:

  • Як станеться, так і станеться…
  • Почну робити й у процесі дізнаюся, що й як мені треба зробити…
  • Коли мені треба буде знати відповідь на питання, вона прийде…
  • Коли щось має статися в моєму житті, воно станеться…
  • Як подія має статися, так воно й станеться. Нехай усе складеться найкращим для мене чином…
  • Стало байдуже «як», яка різниця… (боже мій, як же легко стало в той момент)
  • Я розслабилася — усе буде так, як воно буде…
  • Я зроблю так, як зроблю, а не так, щоб я була на висоті, зробила все ідеально…
  • Як вийде, так і вийде… як зможу, так і зможу, не хочу більше зусиль напружуватися й тисячу зусиль докладати, щоб здійснити одну дію й зазнати невдачі, бо не отримала результату, хоча зусиль було вкладено неймовірно…

З того часу в моєму житті почали траплятися дива:

Я стала краще чути себе, до мене почали приходити ідеї (точніше, вони були, просто я наполегливо їх не помічала, намагаючись щось побудувати в розумі). Я почала прислухатися до ідей, які є в мене, і зрозуміла, що можу їх здійснити, навіть не розуміючи поки, як це зробити. Але я йшла до них і реалізовувала їх, і в процесі знаходилися шляхи й способи.

Я почала робити набагато більше, бо раніше я готувалася до дії й «сливалася» на самій дії. Я здивувалася, що стало виходити набагато краще, ніж коли я все вивіряла й готувалася.

Я почала просити те, що потрібно, у потрібний момент і відмовлялася від того, що не потрібно, не очікуючи, що інші люди зрозуміють чи не зрозуміють.

Події буквально посипалися в моє життя, і я навіть не встигаю — стільки всього треба зробити, причому з мінімальними зусиллями усе виходить і вдається. Раніше я чекала, що щось станеться. До того ж я почала сама формувати якісь події, а не просто реагувати на те, що «трапляється» зі мною.

А скільки цікавих знайомств сталося! Я дивуюся тому, що знайомлюся з людьми на вулицях, у супермаркетах, у ліфтах, де тільки можна, і не мучить питання «як познайомитися», «де це зробити» — що зробити, щоб усунути страшенну нестачу в спілкуванні, у якій я опинилася.

А скільки разів я опинялася в потрібний час і в потрібному місці. Події почали вибудовуватися в ланцюжок і вели мене саме до того, що мені було потрібно в той момент.

Мій середній чек у супермаркеті знизився удвічі, раніше я вмудрялася купувати стільки всього, і мені не вистачало, тепер я вмудряюся купувати якісні продукти за нормальною ціною. Раніше я дивувалася мамі, коли вона опинялася біля прилавка саме в той момент, коли ціна найкраща на те, що їй хотілося. Я вмудрялася купувати те саме, але значно дорожче. У мене стали з'являтися вільні гроші, які я можу витратити на себе улюблену…