Сьогодні острів порожній, будівлі піддаються атмосферному впливу.
Тут була найвища в світі щільність населення у 1959 роки.
Для кожного шахтаря виділялося близько 10 квадратних метрів, для подружніх пар з дітьми в два рази більше. Інфраструктура розширювалася безперервно, але через обмеження простору часто будувалася під землею. На додаток до житлових будинків існували й адміністративні, такі як храми і святині, поліцейська дільниця, лікарня, басейн.
Під час Другої світової війни, робоча сила обмінювалася на китайських і корейських підневольних працівників. У загальній складності на острові було зафісіровано близько 1300 випадків смерті. Тіла були або поховані в покинутих тунелях або кинуті в море.
У 1974 Японський уряд провів енергетичні реформи, які припускали відмову від вугілля та перехід на ядерну енергію. Після чого всі робочі залишилися без роботи та були змушені покинути острів.
Зображення на сьогоднішній день нагадують зону відчуження, як навколо Чорнобиля або як після війни чи іншого сценарію жахів.
Для японців це як пам'ятник, безрозсудної індустріалізації та експлуатації людей.
