Переживаючи втрату, людина, часом, починає вірити в те, що свідомість переходить в інший стан, покинувши фізичну оболонку – тіло. З-за таких думок, та й просто людського прагнення до пізнання, уже багато років не вщухають суперечки науки і релігії про існування душі.
Суть суперечностей полягає в тому, що релігія наполягає на існуванні душі і на те, що вона після смерті покидає тіло, вирушаючи до Бога, Вальхаллу і так далі. Однак ці твердження жорстко відкидаються атеїстами, які вважають, що вони вигадані і можуть бути вигідні священнослужителям. Тим не менш, для віруючих дуже важливо думати, що душа все-таки існує, адже тоді їм простіше пережити втрату, коли світ живих залишає близька людина, і хочеться думати, що її «нефізична» частина завжди витає десь поруч, і, коли-то, згорьований також піде з життя і приєднається до того, кого втратив.
У вчених все одночасно складно і просто. Багато з них вважають, що душа, про яку говорить релігія – це свідомість людини, що зберігається в незвіданому досі головному мозку. Можливо, релігія говорить приблизно так само, але більш завуальовано, приплітаючи скрізь Бога. Однак суперечки віруючих з наукою від цього не вщухають і кінця їм не видно.
Цікаво те, що наука багато років намагається пролити світло на істину, щоб зрозуміти, чи існує душа чи ні. Деякі вчені навіть зуміли зважити її, однак багато їм не повірили, осміяли, і лише обиватель насмілився припустити, що таке можливо, і те, з часом забув. Тим не менш, наука завжди свої твердження підтримує якимись доказами, чого не робить релігія. Від чого спір стає ще більш гострим, і судячи з того, скільки він триває, можна припустити, що він не вичерпає себе ніколи.
