З тих пір його ніхто ніколи не відвідував, і це дуже засмучує сучасних вчених, тому що Уран – дивовижне місце.
Крім того, що ця планета є однією із самих холодних у Сонячній системі (температура поверхні опускається до -224 градусів Цельсія), вона привертає увагу ще й своїм набором з двох темних кілець, а також наявністю 27 супутників, названих на честь шекспірівських героїв. Для такої великої планети – екваторіальний радіус становить 25 559 кілометрів – Уран незаслужено залишається поза полем зору і уваги. Але вчені не залишають надій на те, що коли-небудь ми його все-таки відвідаємо і докладно вивчимо.
На що проходила минулого тижня в США 48-ї Місячної і планетарної наукової конференції група дослідників провела презентацію, в рамках якої розповіла про концепт місії уранового орбітального космічного апарату «OCEANUS». Глава команди, Алі М. Бренсон з Арізонського університету, запропонував аерокосмічному агентству NASA відправити до Урану в 2030 році космічний апарат, який досягне планети в 2041-му, після того, як проведе два гравітаційних маневрів з допомогою Венери і ще один з допомогою Землі. Орбітальний апарат зможе зайнятися вивченням твердого ядра Урану, а також його незвичайної нерівномірної магнітосфери. Крім Урану, така особливість спостерігалася вченими тільки у Нептуна.
«Необхідність у вивченні крижаних гігантів очевидна – вони є для нас найменш дослідженим класом планет. Склад і структура цих планет істотно відрізняється від газових гігантів (того ж Юпітера або Сатурна). Наші нинішні моделі внутрішньої будови крижаних гігантів суперечать моделям формування Сонячної системи, особливо в питаннях очікуваних розмірів ядер у таких планет. А унікальність характеру магнітних полів подібних планет взагалі погано вивчена», — говорить команда дослідників.
Якщо коротко, то про крижаних гігантів ми практично нічого не знаємо. Знаємо тільки, що ці планети в основному можуть складатися з кисню, вуглецю, азоту і сірки. І це незважаючи на те, що у нас є дві власних крижаних планети – Уран і Нептун.
На думку Амара Грапс, старшого наукового співробітника Інституту планетарних наук, космічна місія до Урану не тільки могла б стати відповіддю на безліч питань про крижаних гігантів, вона також дозволила б прискорити повільний процес заповнення інформаційного профілю самого Урану.
«На мою думку, найпростішою відповіддю на питання про те, чому Уран настільки ігнорується [в медіа], є те, що не проводилося жодних космічних місій, пов'язаних з цією планетою, ще з моменту її обльоту космічним зондом «Вояджер-2», — говорить Грапс.
«На момент зустрічі зонда з планетою – 24 січня 1986 року я працювала в Лабораторії реактивного руху. Однак і на той момент ця зустріч не викликала заслуженої цікавості до бідного Урану».
І все тому, що через всього чотири дні після цього відбулася катастрофа американського космічного шатла «Челленджер». Апарат розвалився на частини через 73 секунди з моменту запуску, погубивши всіх сімох членів екіпажу, що знаходилися на борту. Трагедія привернула підвищену увагу з боку громадськості, затьмаривши навіть деякі з досягнень космічного апарата «Вояджер-2».
«Всі ми, вчені, теж були вражені цією трагедією. В той день ми спочатку почали радіти вступу останніх даних з «Вояджера», як раптом при перегляді запуску «Челленджера» отримали шок від того, що відбувається. Зрозуміло, вся увага преси була прикута до цієї катастрофи, і про новинах про Урані люди фактично так і не дізналися».
Зараз в центрі уваги знаходиться Марс. Розглядається питання відправки пілотованої місії на Червону планеу протягом найближчих десятиліть. Навіть Ілон Маск сподівається побудувати там колонію. Але якщо ми, навіть у дуже далекій перспективі, не зможемо жити на таких світах, як Уран, це зовсім не означає, що ми не повинні постаратися краще пізнати цю велику і незвичайну крижану планету.
