Так що ж відомо про так званий Розуелльський інцидент, під час якого нашу планету, а зокрема територію Америки, відвідали інопланетяни, потерпілі корабельної аварії? Один з головних героїв цієї історії місцевий фермер Вільям Брейзел, який почув вночі якийсь звук нагадує вибух і побачив потужний спалах світла в небі. Можна було б припустити, що старина Вільям сьорбнув неабияку дозу віскі напередодні Дня незалежності і все йому привиділося під час сильної грози, яка трапилася в той час. Але на наступний день, відправившись на пошуки своїх овець, він виявив неподалік уламки якогось то літального апарату, то метеозонда. Фермер доложился місцевому шерифові, а той сповістив військових на розташованій неподалік авіабазі. Якийсь полковник Вільям Бланшар, проаналізувавши ситуацію, розпорядився опублікувати заяву в місцевих газетах, суть якої зводилася до того, що дійсно виявлений якийсь літаючий диск, який доставлений на авіабазу Розуелл.
Втім, через кілька днів американські військові поспішили відхреститися від цієї заяви і вустами генерала Реймі повідомили, що в цьому регіоні лише зазнав аварії метеозонд. Фермер після цього взагалі перестав спілкуватися з пресою, а відсутність інтернету і комунікацій в ті часи взагалі виключили одержання якої-небудь інформації селфі на тлі тарілки з'явитися не могли за визначенням. Американці задовольнялися офіційною заявою і незабаром інцидент, що стався на День незалежності в Розуеллі, просто забули. Але через роки про нього знову заговорили.
В кінці 70-х років минулого століття було опубліковано інтерв'ю з начальником розвідвідділу 509 авіаполку майором Джессі Марселем, який служив на базі в Розуеллі. За словами майора, які відразу стали сенсацією, знайдені уламки не були фрагментами метеозонда, а належали непізнаного літальному об'єкту неземного походження. Тут же знайшлося безліч свідків з числа місцевих жителів, які стверджували, що бачили більше двадцяти років тому не тільки саму літаючу тарілку, але і загиблих в результаті катастрофи інопланетян.
Коли мова заходить про паранормальні явища, то відразу треба включати в аналіз фактор віри, вважає експерт з аналізу та формування поведінкових патернів. І, відповідно, фактор невіри (скептицизму). Ці фактори необхідні при аналізі такого феномену, як НЛО. Ви в це вірите, чи ні. Вся інша доказова база служить лише для підкріплення аргументації сторін.
У випадку з Розуелльским інцидентом тільки бібліографія предмета може становити десятки тисяч томів. Однак, відкинувши зайве, ми легко побачимо, що перед нами дилема: поточний стан наукової і технічної думки проти наукової (наукової, я підкреслюю) фантастики. Ось приклад. Тунгуський метеорит, за 40 років до Розвела. Падіння у віддаленій місцевості. Лічена кількість очевидців. Недоступність місця падіння і, найголовніше, вкрай повільна система комунікацій. Метеорит був видно в радіусі 600 кілометрів від траєкторії польоту в атмосфері. Тодішні обсерваторії зафіксували його в міру своїх можливостей. А перша експедиція до нього добралася лише через двадцять років. Ніякого ажіотажу, що характерно. Тобто про метеорити наука і публіка вже знали, читали, спостерігали, описували. Тому все було ясно метеорит, тільки великий. Потім Перша світова війна, революції і тема пішла.
В Розуеллі все було інакше. Про подію стало відомо в лічені години або дні. Тут же з'явилися влади, цивільні й військові, пішли витоку і зливи в ЗМІ. До речі, світові обсерваторії нічого не зафіксували. Але преса вже прийняла інформаційну подачу. Феномен НЛО пішов в маси. Причому маси були готові його проковтнути. Для цього вже була наукова, психологічна та інформаційна база.
Дивіться: атомна бомба, ракети, реактивні літаки, радіо, раннє телебачення, холодна війна це все реалії 1947 року. Додайте до цього вже сформовану традицію наукової фантастики, в тому числі в кіно. Голлівуд ще тільки експериментує в цьому напрямку, але страху наводить на американців будь здоров.
В лютому 1994 року за запитом конгресмена Стівена Шиффа Головне контрольне управління Конгресу США почало розслідування розуэльского інциденту.
Програмою Могул був привласнений вищий рівень секретності, що пояснює прагнення американських властей зам'яти інцидент.
Став спочатку сенсаційним і документальний фільм англійської киножурналиста Рея Сантилли Розтин інопланетянина факт або фікція (1995 рік), в якому були продемонстровані кадри розтину прибульця, якого американські військові знайшли поблизу Розвела. Фахівці, в першу чергу патологоанатоми, відразу розгледіли в ньому фальшивку з-за численних ляпів при проведенні операції . Саме ж тіло інопланетянина було не чим іншим, як муляжем. Але сплеск інтересу до прибульців був надзвичайним цю тему не обговорював хіба що лінивий.
Припустимо, американські військові отримали доступ до НЛО в Розуеллі. Перша реакція? Це можуть бути Поради. Ну, просто тому, що більше нікого немає. Подивилися: ні, начебто не Поради. Засекретили, приступили до обробки наявних даних. Простіше кажучи, почали досліджувати уламки гіпотетичного корабля і тіла гіпотетичних прибульців. Для чого? Для використання у військових цілях. Дуже хороша версія.
Однак ніякого прориву у військових технологіях і озброєнні в США не сталося.
Зрозуміло, НЛО і прибульці були монетизовані, кажучи нинішнім мовою. Зрештою, всі Стар Треки і Зоряні війни стали можливими саме завдяки допущенню про можливості космічних польотів і існування іншого, неземного розуму. Але в технічному плані ми досі не можемо повторити висадку людини на Місяць. Ні зусиллями світових державах окремо, ні в рамках спільного проекту. Мимоволі увіруєш, що прибульці до нас прилетять раніше.
