В кінці сімдесятих років минулого століття видавництво «Знання» випустило цікаву книгу докторів технічних наук В. П. Бурдакова та Ю. П. Данилова, в якій ці вчені, що зробили великий внесок у теоретичну і практичну космонавтику, задалися питанням – а чи не може розумне життя переміщатися по галактичним і міжгалактичним просторах на рукотворних «островах», які ми, земні спостерігачі, деколи помилково ототожнюємо з кометами?
Нарешті, виправдано чи обмежувати пошуки позаземного розуму прослуховуванням радіохвилі, що йдуть від далеких планетних систем? Але і в цій ситуації спрацьовує правило, що здаються новими доводи, насправді досить старі. І відкрита в 1881 році британським астрономом Деннингом комета, не дає спокою астрономам кричущими дивацтвами поведінки, вагоме підтвердження.
Ознак нетипової поведінки комети, якій присвоїли індекс 1881 V більше ніж достатньо. Дивувало наприклад те, що на відміну від інших подібних тіл, вона не наближалася близько до Сонця і замість традиційного пишного хвоста мала ледь помітний рудимент. Вчені, використовуючи сучасні обчислювальні засоби, потужні оптичні прилади, дані, що надходять з штучних супутників Землі, виявили, що спочатку комета відвідала околиці нашої планети, потім наблизилася до Марса на відстань дев'яти мільйонів кілометрів. Потім від Венери пройшов у видаленні трьох мільйонів, а від орбіти колоса Юпітера – у два з половиною мільйона кілометрів. Складалося враження, що комета Деннінга керована і вона космоліт.
Чи це Так? Так, якщо провести аналогії з проектом фахівців НАСА «Великий тур». Суть глобальної програми полягала в тому, що напханий розумною електронікою корабель-робот, спираючись на золоті постулати теорії гравітації Ньютона, повинен був по черзі пройти в максимальній близькості від кількох планет Сонячної системи. Філігранно підібрані алгоритми забезпечували унікальний ефект, коли планети своїми полями тяжіння розганяли, пригальмовували апарат, кидаючи його немов волан від однієї потрібної планети до іншої. Здійснення задуманого заходу планується провести в середині майбутнього десятиліття. Затримка викликана тим, що людство поки не володіє обчислювальними засобами хоча б на третину підпадають під визначення штучного розуму.
Американський учений Стефан Берг, один з технічних натхненників операції «Великий тур», вважає, що групу вчених НАСА випередив більш ста років тому екіпаж міжзоряного корабля, відомого нам як комета 1881 V, цілеспрямовано, вибірково який облетів, глибоко зондуючи саме планети земної групи. Професійний астроном Берг не приховує те, що є й інші комети, позначені впливом «досконалого розуму», проторяющего космічні стежки. У число таких тіл входить і відкрита у 1882 році комета 1882 II, на «місце розташування» хвоста якої нітрохи не впливає всесильний космічний вітер.
Незважаючи на, здавалося б, переконливі аргументи на користь того, що комети можна переобладнати в мандрівні по просторах космосу поселення, ця гіпотеза має багато противників. Вони відстоюють точку зору про те, що подібно до всього в кістковій природі комети можуть бути досить різноманітні, імітувати елементи керованості і розумності. Адже не називаємо ж ми розумними бджіл або термітів, демонструють чудеса сметливости, організованості, в тому числі ієрархічною.
Свій огляд накопичених мало не за століття свідоцтв про радіоголосах комет, російський фізик, доктор технічних наук Олександр Трошин, починає «з чи не головною з ряду загадок комети Аренда-Роланда». Саме з того, що 10 травня 1957 року астрофізиками США було зафіксовано йде від неї «кочує» радіовипромінювання. Джерело випромінювання спочатку знаходився на самій кометі, потім, набираю прискорення, пройшов по хвосту, потім «сам по собі почав від неї віддалятися». Невже від комети-поселення відокремився корабель-розвідник, наприклад НЛО?
Батьки радіо – Нікола Тесла, Гульєльмо Марконі, Олександр Попов, на зорі минулого століття цілком серйозно говорили що, експериментуючи з когерентними приймачами і повнорозмірними, піднятими на великі висоти антенами «довгий промінь», чутливі телефонні капсулі неодноразово приймали сигнали, схожі не «всхлипивающеє бурмотіння дитини».
Марконі, а слідом і асистент Попова Рибкін пов'язували ефекти «ефірного мовлення на невідомих мовах» з космосом, з планетами Марс, Венера, метеоритними потоками, метеорами.
«Чужі нам живі голоси, послідовності свистячих та клацають кодованих сигналів, абсолютно не схожі на коди Бодо, Морзе, Юза, дають мені право стверджувати, що передавачі, їх модулюють, не тільки розміщені поза Землі, але переміщуються, несучись у космос, зависаючи над шарами, що межують із земною атмосферою», - заявив Марконі 3 серпня 1919 року.
Двома днями пізніше, виступаючи в Римському електротехнічному товаристві, він сказав що, найімовірніше, контакт з інопланетянами в ефірі слід очікувати не пізніше кінця ХХ століття, коли з'являться позбавлені власних шумів майже не чутних вухом осмислених радіосигналів, що виділяються з допомогою «думаючих машин» з хаосу шумів природного і техногенного характеру.
Як у воду дивився вчений, передбачаючи народження комп'ютерів та приймальної апаратури фантастичної чуйності. В одному Марконі прорахувався. Ефірного двостороннього контакту з представниками інших світів як не було, так і немає. Разом з тим і радіоастрономи, і військові, і цивільні зв'язківці приймають на свої приймачі багато чого загадкового, вимагає розшифровки і осмислення. Чи випадково те, що таємничі звукові сигнали знову виходять від метеорів. В Інтернеті навіть названа частота, на якій кожен купив приймач-сканер може почути інопланетян - 420 мегагерц.
