Космічний зонд "Вояджер-2" вийшов у міжзоряний простір

«Вояджер-2» став другим рукотворним об'єктом в історії людства, який опинився в міжзоряному просторі. Фахівці NASA оголосили, що апарат слідом за своїм «близнюком» - «Вояджером-1» - вийшов за межі геліосфери, інформує UkrMedia.

Зонд «Вояджер-2» був запущений для дослідження Сонячної системи у 1977 році. Апарат зміг зблизитися з усіма чотирма планетами-гігантами і досліджувати їх, а потім попрямував до околиць Сонячної системи. Планувалося, що зонд пропрацює не більше п'яти років, але в серпні 2018 року його місія відзначила свій 41-річний ювілей. Зараз апарат знаходиться на відстані майже 120 астрономічних одиниць від Землі (найбільш віддаленими рукотворним об'єктом є «Вояджер-1», відстань до якого становить майже 145 астрономічних одиниць).

З 2007 року зонд перебував у зовнішньому шарі геліосфери - області простору, де основною складовою середовища є сонячний вітер і магнітні поля Сонця. На кордоні геліосфери, відомої як геліопауза, швидкість сонячного вітру падає практично до нуля. Ще далі, на відстані понад 200 астрономічних одиниць від Сонця, розташовується головна ударна хвиля, на якій частинки міжзоряного вітру починають своє гальмування.

З кінця серпня детектори космічних променів CRS (Cosmic Ray Subsystem) і система детектування низькоенергетичних частинок LECP (Low-Energy Charged Particles) на борту зонда стали фіксувати збільшення енергії зареєстрованих заряджених частинок. У травні 2012 року аналогічні зміни параметрів космічних променів виявив «Вояджер-1», це сталося приблизно за три місяці до того, як апарат вийшов у міжзоряний простір. Найбільш істотну роль у доведенні виходу апарату з геліосфери зіграли дані, отримані інструментом PLS (Plasma Science Experiment), який визначає швидкість, щільність, температуру і тиск навколишнього плазмового середовища, в основному, складався з частинок сонячного вітру. 5 листопада інструмент зареєстрував різке зниження швидкості частинок сонячного вітру, а в подальшому не виявляв ознак наявності потоку сонячного вітру поблизу «Вояджера-2», що говорить про те, що апарат дійсно залишив геліосферу.

Незважаючи на те, що апарати вийшли за межі геліосфери, це не означає, що вони покинули Сонячну Систему, межа якого знаходиться за межами зовнішнього краю Хмари Оорта, на відстані близько ста тисяч астрономічних одиниць від Сонця. «Вояджеру-2» потрібно близько трьохсот років, щоб досягти Хмари Оорта, і, можливо, близько 30 тисяч років, щоб пролетіти крізь нього.