Поліпропіленові труби дедалі частіше використовують у багатоповерхівках і приватних будинках через їхню низьку ціну та доступність. Такі труби мають естетичніший вигляд, ніж металеві, і менш помітні. Та чи можна використовувати пластик для системи опалення?
У таких труб є свої недоліки. Дізнайтеся про них заздалегідь, щоб не припуститися помилки в майбутньому.
1. Труби з поліпропілену під дією високої температури можуть розширюватися, вигинаючись хвилею. Під час монтажу труб під штукатурку ці вигини непомітні, але на відкритих ділянках вони дуже помітні.
Спочатку будуть рівні труби, а через деякий час вони стануть хвилеподібними. Ви скажете, що таке розширення не вплине на працездатність, і матимете рацію. Але зовнішній вигляд псується.
Можливим рішенням цієї проблеми є використання труб, армованих скловолокном або алюмінієм. Вони мають у 3-5 разів менше теплове розширення. Хвилі на них практично непомітні.
Також використання компенсаційних петель та правильне розташування ковзних і нерухомих кріплень частково вирішує цю проблему.
2. Існують з'єднувальні елементи з металевою вставкою. Два матеріали розширюються по-різному. В місцях з'єднання з часом може утворитися теча.
3. Робочий тиск труби PN25 — 25 атмосфер, а максимальна температура 95 градусів. Однак на практиці виникають проблеми. При підвищенні температури робочий тиск, який труба може витримувати, падає. Наприклад, при температурі 70°C ця ж труба PN25 буде розрахована вже приблизно на 10 бар, а при 95°C — лише на 5 бар.
Не забувайте, що часто трапляються непередбачувані обставини, за яких показники можуть перевищувати норму. Ще одна небезпека — гідроудари. При швидкому заповненні тиск може бути до 30 атмосфер, що перевищує норму для таких труб.
Тому для стояків центрального опалення у багатоповерхівках використовувати поліпропілен вкрай не рекомендується.
4. Звичайний поліпропілен пропускає крізь свої стінки молекули кисню з повітря безпосередньо в теплоносій. Кисень у воді спричиняє інтенсивну корозію сталевих та чавунних елементів системи. Іржа, оксиди у вигляді "сміття" та "шламу" циркулюють по системі, забивають труби, теплообмінники котлів, клапани, що призводить до виходу системи з ладу.
Як з цим боротися? Слід використовувати труби з киснезахисним бар'єром.
Далі розглянемо не так недоліки самих труб, як проблеми, що іноді виникають під час їх експлуатації
1. Труби продаються відрізками по 2-4 метри. У будь-якому разі, їх доводиться стикувати, через що утворюється велика кількість з'єднань. Якщо це велика кімната, то таких поворотів і кутів буде багато.
Варто зазначити, що з'єднання поліпропілену методом дифузійного зварювання (паяння) створює монолітний, нероз'ємний стик, який за міцністю майже не поступається суцільній трубі. Однак це в теорії.
Кажуть, це не проблема, якщо монтаж виконує кваліфікований фахівець. Однак будь-який майстер, навіть досвідчений, може помилитися. Тому вам варто про це знати й ураховувати такий ризик.
2. При зварюванні труб може статися звуження внутрішнього діаметра. Унаслідок цього погіршується протік води й робота системи загалом.
Хоча цей недолік також стосується некваліфікованого монтажу, а не самих труб.
Випадок з життя
Був випадок, коли знайомий майстер замінював у приватному будинку звичайні поліпропіленові труби на сталеві. Зрізав поліпропілен і побачив всередині пластикових труб сміття. Пам'ятаю, він сказав, що це через кисень у воді.
Кисень міг потрапити в теплоносій під час додавання в систему свіжої води, а також крізь стінки пластикових труб (з атмосфери). Через це створюються умови для корозії металевих елементів системи: розширювальних баків, радіаторів.
Відбувалося окиснення металу, і як наслідок — труби забилися, а система опалення вийшла з ладу. Саме тому треба знати про дифузію кисню в полімерних трубах.
Якщо і використовувати поліпропілен для опалення, то тільки з киснезахисним бар'єром. Тобто поліпропіленові труби з алюмінієвим армуванням.
