Сьогодення не існує. Чому людство ніколи не зможе жити "тут і зараз"

Люди звикли вважати, що вони живуть у теперішньому моменті. Нас вчать "бути тут і зараз", відключатися від тривог про майбутнє та жалю за минулим. Але що, як самого "зараз" не існує? У цікавому погляді на теперішнє розібралися Daily Mail.

У тропічних лісах Амазонії живе корінний народ амондава. У них немає годинників, календарів і навіть слова час. Вони не рахують більше чотирьох і не ділять життя на хвилини та роки.

Дослідники зазначають, що амондава буквально живуть теперішнім — не вимірюючи його, не плануючи, не фіксуючи.

На тлі одержимості сучасного суспільства дедлайнами, графіками й таймерами такий підхід здається майже неймовірним. Але парадокс у тому, як стверджують фізики, навіть цивілізовані люди — за всієї своєї любові до розкладів — теж не можуть вийти за межі теперішнього. Просто тому, що "теперішнє" як фізична величина може бути ілюзією.

Зараз як ілюзія

З точки зору класичних рівнянь фізики, Всесвіт не знає виділеного моменту "зараз". У формулах, що описують будову світу, всі точки в часі існують на рівних правах. Минуле, теперішнє і майбутнє математично еквівалентні.

Американський фізик Браян Грін висловлював ідею, що минуле може не зникати, а майбутнє — вже існувати. У цій картині часу він не тече, як річка. Він просто є — як простір.

Якщо так, то відчуття плинного моменту — це не фундаментальна властивість Всесвіту, а продукт роботи нашого мозку.

Найкоротша мить

У книзі Джо Марчант, присвяченій феномену теперішнього, авторка задається питанням: чи існує мінімальна одиниця "зараз"?

Найкоротший проміжок часу, виміряний вченими, — 247 зептосекунд. Зептосекунда — це трильйонна частка мільярдної частки секунди.

Однак людський мозок не здатний розрізнити події, розділені менш ніж приблизно 20 мілісекундами. Якщо різниця менша, нам здається, що вони відбуваються одночасно.

Виходить, наше "зараз" — це свого роду часове вікно, у якому мозок об'єднує події в єдиний потік. Ми не сприймаємо реальність миттєво — ми збираємо її з фрагментів.

Коли теперішнє ламається

Особливо наочно природа "зараз" проявляється при порушеннях роботи мозку. Люди з рідкісним захворюванням акінетопсією, наприклад, не бачать плавного руху. Світ для них складається з окремих кадрів — немов серія застиглих фотографій. Вони не відчувають безперервності часу.

Експерименти з галюциногенами також демонструють, наскільки суб'єктивним є наше сприйняття часу. На початку XX століття словенський лікар Альфред Серко ввів собі мескалін і описував, як відчував, що "пливе у безкрайній річці часу". В інших експериментах добровольці, які отримали псилоцибін, говорили, що хвилини розтягувалися в години, а секунди здавалися вічністю.

Це підтверджує: мозок не просто фіксує час — він його конструює.

Кожен створює своє "зараз"

Сучасна нейробіологія накопичує докази того, що відчуття теперішнього — індивідуальна конструкція. Наше сприйняття часу залежить від емоцій, уваги, віку та стану нервової системи. У моменти небезпеки час "сповільнюється", у стані потоку — "прискорюється".

Італійський фізик Карло Ровеллі писав, що саме через свою непостійність теперішнє має цінність. Воно нестабільне, вислизає, змінюється. І в цьому його сила.

Чому ми не можемо жити тільки "тут і зараз"

Навіть якщо фізика ставить під сумнів існування об'єктивного "зараз", а мозок формує його самостійно, ми не можемо повністю відмовитися від минулого і майбутнього.

Пам'ять і прогнозування — ключові механізми виживання. Ми аналізуємо минулий досвід, будуємо плани, передбачаємо наслідки. Без цього людство не змогло б розвинути культуру, науку і технології.

Корінний народ амондава може обходитися без годинників, але навіть їхнє життя організоване ритмами природи — зміною дня і ночі, сезонів, вікових етапів. Повністю вирватися з часу неможливо.

Ми одночасно бранці теперішнього і його творці. Ми живемо в моменті, який триває частки секунди, але постійно добудовуємо його пам'яттю та очікуваннями.

І, можливо, головна пастка розуму не в тому, що "зараз" не існує, а в тому, що ми намагаємося втримати те, що за своєю природою вислизає.