Якщо вірити голлівудським блокбастерам, ідеальна форма життя у Всесвіті — це актор у складному гримі. Ми настільки закохані у власний вид, що вперто населяємо космос гуманоїдами.

Добрі прибульці зазвичай мають великі очі і гладку шкіру, погані — ікла та луску. Але технічно це ті ж самі ми, тільки пофарбовані в синій чи зелений колір. Для кіно це зручно: глядачу легше співпереживати істоті, яка має зрозуміле обличчя і ходить на двох ногах.

Але біологія так не працює. Еволюція не має жодного фетишу на двоногих приматів. Якщо розум десь і виникне, він навряд чи запакує себе в людську фігуру. Хоча це будуть радше аналоги тварин, а не рослин — щоб вижити, треба рухатися, тікати і жерти. При цьому наявність величезної голови не обов’язкова. Восьминоги чудово думають щупальцями, а птахи пакують нейрони в мозку значно щільніше за ссавців, щоб не тягати зайву вагу в польоті.

Анатомію продиктує середовище. Є океан — будуть плавці. Тьмяна зірка — еволюція вичавить максимум із зору і дасть величезні очі.

Інші кіношні вигадки — гігантські жуки та павуки. Ми інстинктивно їх ненавидимо. Ведмідь уб’є вас швидше за тарантула, але ведмідь — свій, зрозумілий ссавець. А створіння, яке перетравлює жертву зсередини, викликає огиду. До речі, кров у них не обов’язково буде червоною. Навіть на Землі у восьминогів вона синя через мідь замість заліза, а в деяких ящірок і п’явок — зелена.

Щодо соціального устрою: розумний рій — куди реалістичніший сценарій, ніж суспільство індивідуалістів. У нас є голі землекопи — ссавці, які живуть як мурахи, будують складні тунелі і працюють на одну матку. Уявіть цивілізацію без внутрішніх конфліктів. Можливо, саме такий тоталітаризм швидше будує зорельоти.

Але найгірший варіант — це не імперія зла на крейсерах. Це кіношне «Щось». Біологічна сарана, спори чи паразити, яким байдуже на дипломатію. Їхня єдина мета — розмножуватися. Як бур’ян у вас на дачі.

Кажуть, летіти між зірками надто довго? Розкажіть це тихоходам, які десятиліттями виживають при майже абсолютному нулі, висушуючи себе. Або земним бактеріям, яких дістали живими з соляних кристалів віком 250 мільйонів років. Якщо нас хтось і знищить, то це космічна пліснява, яка грає в дуже довгу гру.

Космос взагалі паршиве місце для мішків із м’ясом і кістками. Трансформери чи кіборги мають набагато більше сенсу. Штучні тіла ідеально переносять радіацію та холод. Раціональні прибульці можуть взагалі нікуди не летіти фізично. Вони просто надішлють цифровий код — інструкцію, як зібрати їхні тіла вже тут, із наших матеріалів. Як штучний інтелект.

І наостанок — сценарій «Соляріса». Життя, яке ми просто не здатні осягнути. Мислячий газ, кремнієві камені, розумний океан. Проблема в тому, що наука досі не має чіткого визначення «життя». Ми шукаємо те, що схоже на нас, знайому базу. А шукати треба аномалії. Те, що вибивається з правил. Інакше ми висадимося на чужу планету, потопчемося по місцевих геніях і навіть не зрозуміємо, що щойно влаштували геноцид мислячому піску.