Спочатку було зрозуміло, що цей матч увійде в історію. Так і склалося, загалом – гру проти збірної Іспанії за пряму путівку на чемпіонат Європи ми навряд чи скоро забудемо і ще довго будемо переглядати той десяток (а, може, півтора – під кінець матчу підрахунок вже набридло вести) моментів, які так і не втілилися хоча б в один гол.
Михайло Фоменко прогнозовано підвів під основу Гармаша, а Кучер замінив Хачеріді. Питання №1 – Кравець або Селезньов, теж зважився так, як і передбачалося. Швидкісний Кравець, краще пристосований до контратак, залишив в запасі Селезньова.
Євген вийде за п'ять хвилин до кінця, а до того здійснить дві дивні пробіжки із зони розминок до лавки. Перший раз – за шапкою, другий – незрозуміло за що. Після майже 40-хвилинної розминки Селезньов таки з'явиться, але відзначиться лише одною егоїстичною дією – замість передачі, яка вивела б Ярмоленка один на один, Селю вирішив завдати неточний удар. Втім, досвід показує, що будь-який момент в цей вечір все одно б ні в що не перетворився б.
У першому таймі з двох ключових процесів для досягнення позитивного результату у нас був один, але категорично не клеїлося з іншим. Перший – створення атак і небезпеки біля воріт де Хеа. Другий – щільна гра біля власних воріт. Іспанці грали дуже легко біля наших воріт – Іско і Ноліто знущалися над своїми опонентами. Складалося враження, що варто іспанцям додати на полтемпа – і можна буде гасити світло.
Іспанцям теж вдавалася гра в атаці і потріскував захист, і тільки нереальний збіг обставин призвела до того, що в цьому матчі був забитий лише один м'яч. Рахунок зразок 3:3 (ну, або краще 4:3 – все вже закінчено, можна і помріяти) виглядав би у багато разів логічніше.
Але ні – ми свої стовідсоткові моменти упускали раз за разом. Звинувачувати когось одного є сенс тільки в тому випадку, якщо робити головним винуватцем Давида де Хеа. Голкіпер іспанців налаштувався на гру так, наче перед матчем дель Боске у разі успішного виступу пообіцяв йому місце в основі на Євро. Де Хеа провів істинно геніальний матч – дуже шкода, що його пік стався саме зараз, саме в матчі, в якому перемога для іспанців була не так вже й важлива.
Говорячи про фатальне невезіння, не забуваємо і про те, як часто ми ходили по краю прірви – другий гол у ворота П'ятова міг відбутися не один раз, але іноді нам щастило, а інколи наш воротар на рівні відповідав де Хеа. Особливо у випадку з пенальті – удар Фабрегаса був непоганий, але П'ятов залишив нас у грі.
Другий тайм – той же сценарій, але чергову мегапорцію невикористаних моментів сприймаєш вже спокійніше. До кінця гри надія притуплялась, відчай наростав, а кожен втрачений шанс здавався буденною справою.
Звичайно, Фоменко будуть звинувачувати в зайвій обережності навіть зараз, при досить бадьорій грі збірної в атаці – і по справі. З середини другого тайму заміни Кравця і Ротаня читалися і просилися, але зроблені вони були за п'ять хвилин до кінця гра – в момент, коли вже важко було уявити в цілих два голи у воротах нереального де Хеа.
Гра нагадала протистояння в Севільї: тоді тільки у наших моментів було ще менше, хоча теж – маса.
Збірна України йде в стики, вчимося за місяць реалізовувати моменти.
Україна — Іспанія 0:1
Гол: Гаспар, 22
Україна: Пятов — Федецький, Кучер, Ракицький, Шевчук — Степаненко, Гармаш (Рибалка, 58) — Ярмоленко, Ротань (Зінченко, 87), Коноплянка — Кравець (Селезньов, 87)
Іспанія: Де Хеа — Гаспар, Етчейта, Начо, Аспілікуета — Сан Хосе — Алькантара, Фабрегас (Мата, 64) — Іско, Алькасер (Бускетс, 85), Ноліто (Альба, 75)
Попередження: Кучер, Степаненко, Федецький — Алькантара, Сан Хосе, Де Хеа
На 25-й хвилині матчу не реалізував пенальті Фабрегас (воротар).
