Ніколи більше чужі армії не повинні ходити по нашій землі.
Ніколи більше ми не дозволимо бомбити наші міста.
Ніколи більше ми не повинні платити ціну за мир мільйонами життів.
Ніколи українці не повинні воювати за чужі імперії, неважливо, західні або східні.
Ніколи більше нам не буде соромно дивитися в очі ветеранам, які перемогли нацизм і забутими власною країною, що згадує про них раз на рік заради політичних ігор.
Ніколи більше наша земля не буде ареною битви хижаків.
Ніколи більше не дозволимо ніяким ідеологіям і ніяким политрукам змушувати українців вбивати один одного.
Ніколи більше голод і розруха не прийдуть на нашу землю.
Ніколи більше про нас не скаже, що ми були посібниками людиноненависників.
Ніколи більше не буде концтаборів та братських могил на нашій землі.
Ніколи більше наших земляків не будуть вбивати тільки за те, що вони євреї чи роми, депортувати і прирікати на смерть тільки тому, що вони кримські татари або понтійські греки.
Ніколи більше ціною України не буде вирішуватися доля світових воєн.
Ніколи більше наша перемога над війною не буде приватизована чужинцями, які хочуть нової війни.
Ніколи більше доля України не буде вирішуватися в чужих столицях.
Ніколи більше ми не будемо пішаком у чужій грі, і тим більше гральною дошкою.
Ніколи більше свято не стане для нас днем очікування провокаций і вторгнення, але тільки днем пам'яті і скорботи.
Ніколи більше ми не повинні будемо збирати по копієчці на те, щоб у наших бійців були бронежилети.
Ніколи більше наші хлопці не будуть бігти з дерев'яними щитами на автомати.
Ніколи більше «Пливе кача» не буде звучати на Майдані десять разів поспіль.
Ніколи більше.
Всіх пам'ятаємо. Всім віддамо данину пам'яті. Не допустимо повторення. Ніколи більше.
