Валентин Токарєв родом із Сніжного, але більшу частину життя прожив у сусідньому Красному Лучі. Тобто, він знає ситуацію і на сході Донецької області, і на заході Луганської.
«В околицях Савур-Могили, - каже Валентин, - засіло безліч ополченців з наших країв - з Красного Луча, Антрацита та Ровеньок. Багатьох знав особисто - тих, з якими сім років в проходці пропахав. Багатьох вже немає».
Жорстокі і короткі бої
За словами Валентина, в районі сел Дмитрівка, Степанівка та Єсаулівка відбулися настільки швидкоплинні криваві бої між нацгвардійцями і «республіканцями», що в кожній посадці біля тих місць виявилося безліч тіл обох протиборчих сторін.
«У мене родичі в Степанівці, так вони кажуть, що по посадках по п'ять-шість днів лежать трупи всіх воюючих, ніхто не може їх забрати відразу після бою. Так вже знайшлися кмітливі чоловічки. Вони переодяглися в камуфляж і під кулями полізли витягати убитих з поля бою. Усіх, звичайно, не витягнеш, тому по посадкам залишаються якийсь час по 40-50 неприбраних трупів. Тих же, що вони витягли, пізнають за солдатським документами, потім знаходять родичів і пропонують викупити тіла. Приїжджали матері і сестри загиблих і з Західної України (Львів, Волинь), і з Донбасу. Характерно, що викупити тіло ополченця набагато дешевше. То не своєрідний патріотизм у цих мерзотників грає, то просто бояться місцевих, але факт - 20 доларів за тіло ополченця, 50 - за вбитого «нацгвардійця», - розповідає страшні реалії Донбасу наших днів Валентин.
За його словами, він сам бачив, як невідомі снайпери на кордоні з РФ вбивають водіїв одиноких машин. «Ми з кумом до дітей в Ростов поїхали, під'їжджаємо до «Червонопартизанську», а по першим двом машинам стрілянина йде, обидва водії загинули. Я куму кричу: «Давай нахер звідси!» Ледве ноги забрали.
Жорстокість з обох сторін
Місцеві мешканці сіл в околицях Сніжного і Красного луча надивилися на наслідки обстрілу. Вони кажуть, що проявляють жорстокість обидві сторони. Причому, часто безглузду. «Я ще розумію, коли спецбатальйони, різні там «Айдари» та «Азови» ляшковські - їх тут ненавидять. Але пацанів-строковиків всі шкодують, вони взагалі не розуміють, за що вмирають», - розповідає Валентин.
Тут, у передгір'ях миуських висот, всі знають, як загинули найбільші групи техніки і людей в українській армії. «Артилерія і літаки попрацювали», - каже Валентин, - ну і що з того, що у «республіканців» ні авіації, а ракети з неба летіли, всі бачили».
