Мене помітили і двоє озброєних людей у камуфляжі взяли мене під руки і потягли до захопленого гуртожитку університету. Там мене кинули в підвал, де вже перебували інші люди, відібрали гроші, паспорт і телефон. Весь час нас охороняло двоє озброєних людей, так як двері в підвал не було. На допит час від часу приходили «ополченці». Постійно запитували і били обрізком від пластикової труби, звинувачували в шпигунстві на користь сил АТО і намагалися з'ясувати для кого я знімав, для кого шпигував і кому передавав фото.
Коли приходив хтось новий з «ополченців» все починалося спочатку, тобто вони перемовлялися між собою. З'ясовували кого за що взяли. Потім знову починали ставити ті ж питання і бити. Били дуже професійно, спочатку у мене навіть не залишалося синців, а дуже сильно боліли кістки.
З тих, хто мене бив, я запам'ятав трьох, по говору я б сказав, що це люди з Росії. Один одного, як я зрозумів, вони називали не по іменах, а по кличках - Маніяк, Чечен і третього вони жодного разу не називали, ні по імені, ні по кличці. Зі мною в основному розмовляв Маніяк, ну розмовляв - це голосно сказано, в основному сипалися питання, а потім удари трубою. Він зганяв на мені свою злість, тому що у нього є симпатія до дівчини з проукраїнською позицією і ось вона його відкидає. Жахливіше, коли б'ють не тебе, а когось, і при цьому запитують тебе про те, про що ти й сам поняття не маєш.
З 13 заручників мені особливо запам'яталося кілька, одного забили до смерті. Ну, тобто він помер, поруч. Був ще один хлопець, якого взяли з оптикою, вже не знаю, як його засікли, але постійно згадували цю деталь. Ще був один депутат, чи то з партії регіонів, чи то з комуністичної партії. Був один міліціонер, який намагався продати їм зброю, але операція не вдалася. Ще був чоловік похилого віку, який прагнув потрапити до них в ополчення, навіть зібрав значну суму грошей - півтори тисячі доларів і привіз до них на блокпост. Вони його били особливо жорстоко, бо ці гроші, нібито опинилися покроплені якоюсь хімічною речовиною - наркотиком, від якого виникають дуже сильні галюцинації.
Пробув я там три доби, за цей час вони постійно контролювали мої вхідні дзвінки. Якщо хтось дзвонив, то намагалися з'ясувати, що з цієї людини можна «наварити» вигідного для них. Взагалі, там всі намагалися не розмовляти один з одним і не розповідати нічого про свої зв'язки або сімейні відносини. Так що все, що є цінного, ці люди забирають собі, як вони кажуть - на потреби ЛНР.
Мені дуже пощастило. Мені подзвонив друг, який займається золотом. Вони зацікавилися і змусили мене домовитися про зустріч. Коли ми виходили до машини, спрацювала сирена. Бойовики зреагували на неї і на якийсь час випустили мене з поля зору. Я скористався нагодою і втік. Мені вдалося дістатися до друга, який мене прихистив. Я відлежався у нього 2 дні. Потім він допоміг мені купити квиток і відправив мене у безпечне місце, сюди в Київ. В полоні я пробув загалом три доби. Підсумок мого перебування - три зламаних ребра і множинні гематоми. Але я живий і в безпеці, хоча вже й не сподівався на це.
Розповідь Ігоря, колишнього заручника
