Як визволяли Авдіївку - (відео)

Нижче хронологія просування українських військових під час операції, а також життя мешканців в окупації сепаратистами.

Коротко подробиці: зайшли в місто за дві години до темряви. На в'їзді потрапили під шквальний вогонь з висотки (автомати, кулемет і снайпери) - а самі в цей момент були в полі, як на долоні. Прикриваючи один одного, перебігли через поле до «зеленки». Звідти зайшли в місто, на вулицях теж стріляли. Але наші хлопці, і це радує, швидко вчаться працювати, і вогонь вони придушили.

Дійшли до центру міста, зайняли виконком і міліцію, де і заночували, виставивши надійну охорону. Було трохи страшно, бо військові передали інформацію, що з Донецька в нашу сторону йде військова колона. До того ж, коли входили в місто, один із наших, викликаючи по рації Дмитра Яроша, помилився і назвав його не позивним, а справжнім прізвищем, а Ярош засміявся і відповів щось на кшталт: «Навіщо ти, друже, мене смалиш?». У мене після цього були побоювання, що вороги, які дуже люблять сканувати наш ефір, кинуть на Авдіївку всі сили, щоб убити або полонити Яроша.

Утром продовжили «зачистку», об'їхали більшу частину міста і знайшли кинутий «сепаратистами» склад боєприпасів. Бігли вони дуже швидко, мало що встигли вивезти. Так що бійці ДУК отримали непогані трофеї.

Місцеві мешканці ходять по вулицях Авдіївки буквально під пострілами. Через них було багато нервів. Дуже цікаво спостерігати, як вони ставляться до українських військових. Ми їдемо вулицями міста під українськими прапорами, а вони - приблизно третина з щасливими посмішками, з виразом полегшення на обличчі нам махають, жінки посилають поцілунки. Де третина на бронетехніку і озброєних людей взагалі не звертає ніякої уваги, максимум - секундний інтерес на обличчі. Ще у третини вираз обличчя розгублений і трохи переляканий. Але я б не поспішала записувати всіх цих останніх в приховані сепаратисти, тому що деякі люди просто бояться військових, тому що де озброєні люди - там стріляють, там небезпека.

Хоча місто на вигляд зовсім ціле і живе нормальним життям - діти грають на вулицях!

Ще одна молода жінка, плачучи і інстинктивно затуляючи голову, весь час запитувала про одне: більше не будуть бомбити, бо днями потрапила під обстріл з маленькою дитиною. Коли її вдалося переконати, що все вже позаду, почала крізь сльози посміхатися і дякувати.

Біля закинутих укріплень терористів журналісти знайшли катівню, де вони катували і розстрілювали людей.

Неподалік від нього знайшли труп полоненого - невідомої людини, яку вони спочатку забили до півсмерті, а перед тим, як піти, розстріляли. Інший полонений, якому вдалося вижити, розповідає, що з ним відбувалося.