Це 12-й батальйон територіальної оборони, з Києва. Зараз вони несуть службу в Червоному Яру, передмісті Луганська, який є частиною Жовтневого району міста.
- Ми беремо пиво в магазині, а жінка кричить, ось мовляв пиво набрали, захисники. Я їй показую, пиво «нулівка». Але їй все одно, буде тепер розповідати.
Вони приїхали лише в магазин, і знову повертаються на, як тут кажуть «передок». Хлопці одягнені в різні камуфляжі. Різне взуття, майже у кожного є якісь жовто-блакитні символи. У кого стрічка, у кого косичка. Вони хваляться: це їм діти надіслали. І в той же час, лають владу, яка нічого їм не дає. Кажуть, все що у них є - від волонтерів. Вони вважають, що влада теж все має, але списують на бік і хтось на цьому заробляє.
- В новинах говорять багато брехні. Коли виходить додзвонитися, питають: «Що ти там робиш? Армія вже Луганськ взяла». Що тут скажеш, хіба що «Айдар» помилково заїхав. Ми вже два тижні в Червоному Яру сидимо. Ми намагаємося їм пояснити, що журналістів туди не пускають. І що мало інформації з місця боїв, не ясно що звільнено,а що ні. Але брати нас з собою вони не погоджуються.
- Сепари стріляють з усього, що є, але дивно стріляють. Ми мирних людей збираємо, щоб вивести, ось вони по ним і стріляють. А люди всі вважають, що це ми по ним стріляємо. Тільки потім, коли вивозимо, потихеньку розуміють, що до чого. Був випадок, вивозимо на Уазику людей, а в ньому вікон немає. Щоб не припадали пилом, ми людей покривалом накрили. А вони питають, це ви нас розстрілювати везете. І нічого не доведеш. Що у них в голові? Хлопці не хочуть, щоб їх знімали, лише перед виїздом дозволяють зробити пару фото. Газель завелася і поїхала, а вони на прощання махають рукою. Такі вони, будні прифронтової зони. Таких машин тут десятки, вони приежают в магазин і назад, назад на передову.
