Одним з найбільш безглуздих елементів українського суспільного життя минулих років мені завжди здавалося ставлення до НАТО. Донині не можу зрозуміти, яким таким дивним чином за два десятиліття після розвалу совдепа можна було продовжувати вважати Альянс "агресивним" і трьома чвертями населення протестувати проти вступу до нього.
Ну от самі подумайте: якщо навіть ви закінчений совок і вважаєте його "агресивним", то хіба не варто в нього вступити, щоб себе від цієї агресії вберегти?
Або цей чудесний аргумент про нібито страху, що підла НАТА змусить воювати з російськими братами. Ну, нехай людина не знає, що в Альянсі не існує ні механізмів, ні практики примусу будь-якого члена воювати в іншій країні. Але ж вже сама ця відповідь про страх війни з "братами" видає таке малоросійське холуйство, що клейма ставити ніде. Людину запитують про безпеку його країни, дому, сім'ї, а він, виявляється, стурбований лише тим, як би інтересів московського старшого брата не ущемити! Краса - особливо в умовах нинішньої ніжного братства з росіянами.
Втім, з довгого списку здивувань на тему Україна-НАТО один не дає спокою найбільш: хто ці майже половина населення, і сьогодні не вважають за необхідне приєднання до Атлантичного союзу? Тобто, очевидно ж: багато людей об'єктивно трясуться від страху, очікуючи, що Путін почне повномасштабну агресію, напевно закликають якусь допомогу ззовні, але при цьому ідею вступу в оборонну організацію не підтримують.
Який же кол потрібно тесати на їх тупих головах, щоб вибити кремлівську пропагандистську заразу? Чи їх виправить тільки могила - не як горбатого, а реальна могила когось із близьких?
