Подумав, як ще допомогти батьківщині?! Придумав. Створив партію "Миру мир заради миру в усьому світі"і благодійний фонд імені себе. На відкритті привселюдно з'їв сало з часником. 1 вересня сходив на лінійку в найбіднішу школу району, ридав, коли співали гімн, голосніше за всіх кричав "Слава нації" і трохи тихіше, дещо невпевнено - "Смерть ворогам!", подарував дітям календарики зі своїм портретом і по упаковці пластиліну. У неділю сходив до церкви, ревно молився, пообіцяв батюшці за свій рахунок закрити дірку в даху келії, поставив вдома ще дві ікони. Знову подумав про долю батьківщини. Зібрався з силами. Організував міжнародну конференцію "Перспективи розвитку України в двадцять восьмому столітті" за участю високих гостей з Бурятії і Буркіна-Фасо. Журналісти не прийшли. Засмутився. Подумав, як же батьківщина дізнається про мої добрі справи?! Придумав! Розмістив три піар статті в Комсомольській правді: в першій став мучеником, у другій - праведником, у третій - мислителем, єдиним шансом українців на нове життя. Вирішив - тепер абсолютно точно всі побачили, який я патріот. Можна ще разок спробувати пролізти без мила.
Громадяни, будьте пильні, не дайте старим вовкам обдурити вас овечими шкурками, навіть якщо вони, як київські паркани, розфарбовані в жовто-блакитний)
