Але саме такий позивний він вибрав для себе. На його очах вмирали його побратими. Сам він дивом вижив, але потрапив у полон до "ДНРовцам". У темному підвалі СБУ просидів тиждень, 7 вересня його звільнили в обмін на російських полонених.Ми поспілкувалися з бійцем по душах.
"Ми потрапили в "тир"
- В Іловайську ми досить добре укріпились. Якби всі наші війська зайняли оборону в тій частині Іловайська, де ми були, нам би вдалося там просидіти кілька місяців. Сидіти, відбивати всі атаки. Головне, щоб було забезпечення - харчі, боєприпаси. Там була можливість сховатися від артобстрілу, і правильно вести оборону.
Ми чекали воєнізовані частини, чекали підкріплення. В останній момент нас різко зняли з позицій і сказали бути готовими до виходу, коридор. Пізніше його назвуть "коридор смерті".
У батальйону "Донбас" немає артилерії. Найбільш "важкі" у нас Камази, трохи броньовані. Проте вся бронетехніка була розбита ще при артобстрелах в Іловайську.
Коли наша колона висувалася з Іловайська, ми їхали на пожежних машинах, Зілах, в яких лежали поранені і стояв прапор з червоним хрестом, на легкових машинах і мікроавтобусах. Перша частина колони військових з білими прапорами проїхали. Після цього хлопці по рації почули, як військовослужбовець української армії з позивним "Вітер" сказав: "Мої проходять, за мною "Донбас". Як тільки вони пройшли, ми потрапили в справжній тир. По нас почали обстріл з танків. Підбили навіть машину, яка перевозила поранених.
Видовище жахливе. Ті, хто залишилися в живих, намагалися висунутися до села Красносельське. Невеликий хутір, 7-8 будинків. Війська противника вели вогонь строго по техніці. Били все, що пересувалося. Відбувалося все дуже швидко. Близько 10 машин залишилися стояти прямо на дорозі. Було знищено 8 одиниць техніки, захоплено 8 полонених.
Поле всіяне моїми друзями
Ближче до вечора вогонь припинився. У нас залишилася одна машина, в яку ми хотіли положити поранених і вивезти з цього коридору. Але тут же виїхав танк і запалив її.
Російські військові вийшли на переговори. Навіть пообіцяли, що дадуть можливість вивезти наших "200-х" з поля. Знаєте, для мене це поле... При першій же можливості я буду туди виїжджати і годинами стояти на колінах. Тому що воно всіяне моїми друзями. Від мого командира роти залишилася тільки ліва нога з тазостегновим суглобом і поруч лежить права (затихає, мовчить з хвилину, але не плаче. - Прим. авт.). Більше я нічого не бачив.
Ви знаєте, це не страшно. Страху не було, паніки не було. Ми могли прорватися (опускає очі і робить паузу - Прим. авт.)...
Коли росіяни вийшли на переговори, вони запропонували нам здати зброю. Ми відмовилися. Вели переговори, чекали допомоги. Першими в полон пішло здаватися командування Кіровоградського спецназу. Два офіцера російської армії дали слово, що полонених не передадуть у руки представників "ДНР", але в результаті ми опинилися в підвалі донецького СБУ.
7 днів нас протримали в підвалі, де дуже-дуже сиро. Там було 110 осіб. Нас не били, навіть годували. Часто водили на допити, які тривали 3-4 години, цікавилися, чи є у "Донбасу" важка техніка. При цьому говорили, що вони на своїй землі, а ми прийшли в гості.
З-за того, що ми "Донбас", то ми спочатку були для них "фашистами, що поїдають дітей, які вбивали мирне населення і відрізали голови". Потім, звичайно, через деякий час навіть ті, хто нас охороняв, зрозуміли, що з нами можна спілкуватися, що не зовсім ми такі.
Через тиждень мене і ще двох обміняли на російських полонених. Але 107 осіб залишилися ще там. І найбільше мене цікавлять їхні долі. Там "цвіт нації".
