Тому, коли частина патріотично налаштованого населення кричить - розбомбимо Путлера і проведемо парад вишиванок по Красній Площі, а на Спаську вежу нацепим Тризуб - це звичайно, добре, але малоймовірне. Друга половина кричить: Путлер - ворог, але мир-то потрібен... А гідністью та свідомістю війська не отсановишь. Війська переважно зупиняють танки, бажано Абрамс і літаки, бажано Фантоми. А їх немає. Ось немає і все. От як би це не звучало контрреволюційно - їх немає. І ніякі лекції з історії України і генія Великого Кобзаря цього положення не виправлять. Воювати реально нічим. Бажання може і є, а от грошей і зброї - немає. Ось тому, бачачи реальні смерті і малореальні перемоги, пан Порошенко, і розуміє, що пора зупиняти хоч якийсь, нехай і незручною, точкою цей конфлікт, поки просто голову не відірвали чи не перетворили країну в Ліван. Ймовірність, що на цьому все скінчиться - мала. Але вона хоча б є. Я і радий, що у Порошенка вистачило сміливості подивитися правді в очі, чого так не вистачає багатьом з нас, вірніше,...вас.
Слава Україні.
