Старшина Андрій Гомоляко: Україна за час "перемир'я" втратила 120 км Луганщини

Ще два дні тому солдати 1-ї окремої танкової бригади Збройних сил України охороняли північний кордон нашої країни. Зараз же в лісі під Чугуєвим після двох місяців служби в зоні АТО хлопці відновлюють свою боєздатність. З передової наші воїни повернулися з великими втратами не тільки техніки, але і людей.

Андрій, яка зараз обстановка в зоні АТО?

- Ніякого перемир'я немає - як стріляли, так і стріляють. Україна з моменту оголошення "перемир'я" втратила близько 120 км Луганської області. З 5 на 6 вересня ми віддали цю територію ворогу. Такі накази нам віддають недбайливі офіцери. Так що нам доводиться поступово залишати наші землі. Останній український блокпост знаходиться зараз у місті Щастя, тоді як був на 97 км далі в бік кордону.

Хто забезпечує танкову бригаду?

- Забезпечення на 100% трималося на волонтерах, вони привозили форму, харчування, воду, предмети першої необхідності. Тепер поза зоною АТО, де значно легше, до цього процесу підключається Міноборона. На "гарячі" блокпости мало хто ризикує їхати, але волонтери роблять все, щоб передати нам необхідне. Ми під обстрілом забираємо передачі. В гарячих точках доводилося збирати дощову воду, щоб втамувати спрагу.

А який моральний настрій у бійців на фронті?

- Тіла загиблих за кілька тижнів лежали поруч, їх ніхто не забирав - лопалися камуфляжі, форма, відлітали гудзики з-за того, що їх роздуває. Мобілізовані, які бачили це, думали про одне: не дай Бог опинитися на місці загиблих героїв. Вже звичною стала ситуація, коли убитих повертають чужим родичам... 70% складу бригади, якщо не більше, психологічно змінилися дуже сильно. Вони знайдуть тисячу і одну причину, щоб не повернутися в зону АТО.

У нас є місяць на відновлення боєздатності, подивимося, наскільки ми злагоджені і зможемо повернутися на поле бою. Солдати один за одного горою. Але коли в танку згоріли наші побратими, командири не дозволили забрати їх, щоб поховати, на наступний день це дуже заважало виконувати бойові завдання. Адже завтра кожен може опинитися на місці згорілих, і навіть рідні не зможуть тебе поховати.

Скільки вас було і які втрати понесла бригада?

- Бригаду з 1280 осіб направили воювати з Чернігівської області в Луганську. За два місяці - 24 загиблих, 154 поранених, 36 зниклих без вісті. У "Дмитрівському котлі" за один день ми втратили 60 одиниць колісної техніки та 4 танки. Досить часто стикалися з зрадою командування в секторах. Водія одного з полковників СБУ затримали з багажником євро за те, що здавав інформацію, яка колона солдатів, куди і коли буде рухатися. З іншого боку, особисто я своїм командирам - полковнику Сергію Маленко і полковнику Олегу Миколайчуку вдячний за те, що залишився живий.

Але знаєте, найбільше прикро, що ми, захищаючи Батьківщину, самі цією Батьківщиною не захищені. Який рівень патріотизму може бути у мене, наприклад, якщо за період мобілізації мене звільнили з роботи, а я вчитель історії та права в середній школі. Я зміг відновитися потім, але це було дуже важко. Коли жінка мені розповіла, що вона прийшла зняти гроші з картки, але там було порожньо, а вдома двоє дітей трьох і шести років, як ви думаєте, про що я думав у цей момент в окопі? Ніякого соціального захисту сімей військовослужбовців немає, хіба що на паперах нашого уряду. Нікого не цікавлять ці сім'ї. Дружина звернулася в місцеві органи влади з проханням виділити матеріальну допомогу на купівлю бронежилета і розвантаження. Їй відмовили.

Якими були ваші обов'язки в зоні АТО?

- За службовим обов'язком змушений був весь час пересуватися на автомобілі, об'їжджати блокпости, а це найнебезпечніше в гібридній війні, тому що непередбачуваний результат на кожному метрі пересування. Ми починали і закінчували день молитвою "Отче наш". Перевозити поранених або доставляти боєприпаси найбезпечніше було вночі або рано вранці, коли туман. Тепер температура стала нижче, так що вже в 4 ранку видимість відмінна, і їхати небезпечно. Хто яку собі викопав яму, в тій і спить - це мінімальна гарантія того, що прокинешся.

Також я відповідав за техніку, яку бригаді надав військкомат. Ці машини не призначені для виконання бойових завдань, це списані авто, їх відбирали у різних установ. Бачив документи, за якими державна компенсація за деякі - нуль гривень, за іншими - 1 гривня. Тобто це, по суті, металобрухт! Нам передали машину швидкої допомоги, в якій довелося дірки в підлозі закладати, адже крім бойових завдань потрібно щодня вирішувати, як і на чому доставити поранених до шпиталю, щоб вони не стекли кров'ю. Вертольоти АТО, які іноді забирають поранених, навіть в небо не піднімаються, якщо поранений один або двоє солдатів.

А що відбувається з місцевими жителями, які залишилися в зоні АТО?

Люди під час обстрілу в льохах сидять, потім виходять, роблять перекличку, хто залишився живий, обмінюються їжею. Адже у них там немає нічого: ні магазинів, ні світла, ні води, ні газу. Ми їм привозили продукти. Не забуду, як люди вибігали з будинків і дуже швидко - хто в кишені, хто за пазуху - складали макарони. У десяти селах, прилеглих до Луганська, місцеві жителі від голоду їли котів і собак. Батюшки з церков і голови сільрад втекли.