І зараз жоден день у місті не проходить без звуків залпів і вибухів, а місцеві жителі ночують у підвалах.
Кіровське зараз більше нагадує фільм жахів – розбиті дахи багатоповерхівок, вибиті стекла і величезні воронки від вибуху снарядів. "Якщо в будинку вилетіло тільки скло, це ще можна сказати – пощастило, головне – дах вцілів, а значить, жити можна, – ділиться продавець місцевого магазину Лариса. – Зруйнованих будинків у місті дуже багато: постраждав дитячий садок, місцевий Палац культури, навіть у храм попали! Простіше сказати, що залишилося цілим".
Місцеві жителі дивуються: як українська армія може обстрілювати територію, яка знаходиться більш ніж за 40 кілометрів до найближчого солдата АТО? "Ми взагалі в місті нікого не бачимо. Я хочу сказати, що у нас тут немає бойовиків, рідко-рідко можна зустріти когось зі зброєю і в камуфляжі, – розповідає місцевий житель Євген. – Української армії – поготів немає. Хто нас обстрілює – не знаю, але снаряди падають постійно. Буває, що затихає, і люди з полегшенням виходять на вулицю, як раптом знову починається бомбування. Зараз, напевно, немає такої вулиці, яка б не піддалася артобстрілу. А будинки всі старі, їм і одного снаряда достатньо, щоб впасти".
П'ятиповерховий будинок пенсіонерки Лариси Іванової потрапив під артобстріл на початку минулого тижня. У сусідньому під'їзді снаряд пробив дах, ще один розірвався у дворі будинку. "Я не знаю, чим нас таким бомбили, але поруч з будинком тепер воронки діаметром у п'ять метрів! – каже жінка. – Під час обстрілу ми якраз ночували в підвалі. Вибух був настільки потужний, що, здавалося, стіни будинку не витримають, і він впаде на нас. Весь підвал тремтів, як осиковий листок".
Як і в більшості міст у зоні АТО літні люди тут вже три місяці не отримують пенсії. Великі проблеми в місті з продуктами і медикаментами. "Дуже багато магазинів не працюють, постійні перебої з мобільним зв'язком, світлом і газом, навіть стаціонарні телефони глючать або зовсім не працюють, – розповідає місцевий житель Віктор. – Нещодавно один із чиновників з'їздив на "велику землю", на територію, яку контролює Україна. Повертався звідти з гуманітарною допомогою – продуктами і предметами першої необхідності. І знаєте що? Його сепаратисти в полон взяли і в підвалі кілька діб тримали".
Про поїздки на "велику землю", підконтрольну українським військам, місцеві жителі говорять часто. Хтось виїжджає переоформити пенсію, хтось за ліками, деякі просто пожити хоча б тиждень у мирі. "Ви не уявляєте, що таке жити в постійному страху! – каже пенсіонерка Євдокія Сергіївна. – Я зараз переїхала до дітей в Артемівськ, щоб переоформити пенсію – тут цивілізація! На вулицях повно людей, машин, відкриті магазини, щебечуть діти. Коли дивишся на це – сльози навертаються!"
Сльози на очах з'являються у місцевих жителів, коли вони починають розповідати про своє життя в підвалах. Рятуючись від щоденних обстрілів, багато кіровчан заходять додому лише для того, щоб привести себе в порядок і трохи перевести дух. "В одному з бомбосховищ ми в буквальному сенсі жили – встановили там туристичну палатку, а їжу готували на вогнищах, – згадує продавець місцевого магазину Лариса. – Ви навіть не уявляєте, як це страшно жити в підвалі. Багато людей доведені до відчаю. Особисто я вже просто не можу виносити життя в підвалі – у вогкості і серед слимаків. Ми перетворилися на справжніх бомжів".
Зима, що наближається, сильно лякає городян. Фактично жителі, які залишилися, можуть на смерть замерзнути без опалення і засобів до існування. Містоутворююче підприємство – одна з найбільших шахт в Україні – піддалася наймогутнішому обстрілу і тепер не працює. До речі, місцеві жителі її називають ласкаво – "годувальниця".
"На цій шахті у нас кожен третій працював, у місті було вугілля, було чим топити взимку, – розповідає місцевий житель Єгор. – А тепер – ні роботи, ні вугілля. Щоб якось вижити, люди змушені лізти в копанки, які тепер взяли під свій контроль представники так званої "ДНР". І якщо раніше подібні шахти були заборонені, то зараз вони працюють щосили. Ось у мене знайомий вже місяць на пузі під землю лазить. Умов ніяких. Гроші обіцяють, а не дають. Ну, вони з чоловіками тихенько собі вугілля вивантажують, щоб взимку якось опалюватися. А був нещодавно випадок, присипало чоловіків у копанці, хлопець задихався, прибіг, каже: "Треба рятувати!" Їхні товариші кинулися їхати на виручку, а бензину в машині немає. Знайшли якихось хлопців з "ДНР", попросили бензину, і знаєте, що ті відповіли? Кажуть: "Нічого не дамо вам – самим мало! А про друзів можете забути – їм вже не допоможеш". Вони людське життя ні в що не ставлять".
