Табір засекречений. Бійці ховаються від очей дозвільних роззяв і не люблять сторонніх. Однак журналістові вдалося побувати на військовій базі і дізнатися, що роблять в Україні жителі іншої держави, а також, як співпрацюють з українськими колегами.
В "Донбасі" переживають за вік
Щоб потрапити в табір, їдемо на рейсовому маршрутному таксі, а після ловимо попутку. Біля лісопосадки під Черкаським побачили військових. "Знаєте про табір?", – Питаємо. Нас погодилися провести. Пройшли кілька сот метрів лісосмуги і побачили табір "дудаєвців" і "Донбасу". Зустріли в таборі привітно – запропонували випити чаю.
В батальйоні "Донбас" воюють не тільки молоді бійці. Воїну з позивним "Тихий" – більше п'ятдесяти років. В батальйон, каже, прийшов за велінням серця.
"Тихий" вважає, що всі жителі Донбасу, які в змозі тримати в руках зброю, повинні підтримати Україну. "У мене предки тут живуть з 1825 року. Це моя земля і я вважаю, що повинен її захищати. В принципі, я сказав за всіх", – заявляє боєць.
І все ж він обурюється, що йому забороняють воювати в регулярній армії через вік. "Гарні ті, кому за сорок п'ять. Їм втрачати нічого. Вони будуть воювати. А до сорока п'яти – це пацани, вони бояться всього", – підкреслює "Тихий".
У таборі знаходяться не тільки уродженці Донецької та Луганської областей. Юрій Дикий – із Запорізької області.
"Я тут тому, що я – українець. Кожен громадянин країни повинен ставати на захист своєї Батьківщини... Всі ми люди, чого нам ділити. Ходили, спілкувалися разом, зустрічалися, випивали. Чомусь почали ділити: ну зрозуміло, хтось когось ображав, хтось комусь не давав говорити... Політики зіграли на цих інтересах, низинних інтересах людей", – каже боєць батальйону "Донбас".
Чому ж мешканці Донбасу йдуть в добровольчий батальйон? Каже хлопець з позивним "Шем": "По-перше назва сама за себе говорить. По друге статті в інтернеті... За "Донбас" сприятливіші чутки ходили. Тому й прийшов сюди", – каже боєць.
"Шем" не розуміє позицію "ДНРівців". "У них зброя. Тому і вважають, що вони праві. Ті, хто були за Україну, більшість звідти виїхало. Особливо проти них не повоюєш – руками проти автомата. Донбас – це Україна. Я, наприклад, не хочу, щоб мій будинок залишався в ДНР, я там світлого майбутнього не бачу... Батьків не хочу залишати там. Ну і повністю Україною, звичайно, незадоволений, але перспективи є", – розповідає боєць.
Старший по табору, уродженець Кіровоградської області, каже, що серед "ДНРівців" багато нероб.
"Я з Кіровоградської області. Йшов в "Донбас", щоб звільнити Україну від ворога, від російської агресії. Якби її не було, не було б і "ДНРівців", і "ЛНРівців". Це люди, яким простіше бігати зі зброєю, ніж працювати, трудитися. Але головне для України – відроджувати духовність. Є щось більше, ніж наїстися, напитися і зайнятися коханням – є з цього приводу дурне слово – і все у нас буде чудово", – розповідає старший по табору.
200 чеченських захисників України
Поруч з "Донбасом" базується табір чеченців. Вони більш суворі, не з усіма привітні, але якщо бачать, що людина прийшла до них з добром – відповідають тим же. Бійці не люблять фотографуватися, говорити про свої внутрішні переживання. І вважають, що їхня війна – праве діло.
З нами поспілкувався заступник комбата Аміна Окуєва. Вона розповіла, чому чеченці приїхали до Дніпропетровської області.
- Як ви потрапили в Україну?
- Як тільки після Майдану почалася анексія Криму, зародилася у нас ця ідея – допомогти Україні. В справедливій боротьбі – зберегти свою свободу. Ми не мали ілюзій і знали, що Росія піде далі, поки не даси їй чітку відсіч.
- Хто складає кістяк батальйону?
- В батальйоні люди, які були біженцями в Європі. Людям довелося емігрувати, щоб не бути закатованими в катівнях. Громадська організація "Вільний Кавказ" виступила з такою ініціативою – допомогти Україні. Я давно живу в Україні, а з грудня була на Майдані. І до мене приїхали представники організації "Вільний Кавказ" – її очолює Іса Мунаєв.
Батальйон називається "Міжнародний миротворчий батальйон імені Джохара Дураєва". Ми виступаємо в якості інструкторів ділячись з українськими бійцями військовим досвідом.
- Що зараз відбувається в Чечні?
- Там важко існувати. Або треба бути десь глибоко в лісі, або треба законспіровуватися. Якщо хоч одне слово буде сказано в сторону Кадирова, то це практично гарантія, що людина буде замучена десь там в застінках. Там тоталітарний лад.
Чесні люди змушені були звідти емігрувати. Саме вони створили кістяк організації "свобоних Кавказ" і батальйон імені Джохара Дудаєва. Допомога повинна якось виражатися.
- Ви воюєте разом з українцями?
- Ми не брали участь в бойових діях, але батальйон бере участь в спецопераціях. У батальйону три дислокації. Зараз ми дотримуємося перемир'я. Росіяни, на жаль, цього не роблять.
Ми тут, бо зараз вирішується не тільки доля України, а й інших країн.
- Чи є в Україні кадирівці?
- Наскільки я знаю, є. Судячи з відео з мережі, там більше осетин. Але не можу сказати скільки точно. Думаю, що все це обростає якимись чутками і страхами...
- Розкажіть про свого командира.
- Наш командир – відомий генерал Іса Мунаєв. Він воював і в першу, і в другу чеченську війни, міністр внутрішніх справ при Джохара Дудаєва і Аслана Масхадова. Коли він був поранений в другу чеченську війну, він виїхав до Європи. Як тільки з'явилася можливість, він відразу ж приїхав сюди. Це його ініціатива, яку я підтримала і допомогла здійснити. Я допомогла, чим могла.
- Чи буде розширяться батальйон?
- В разі відновлення, або, тим більше, розширення військових дій, я думаю, що тисячі й тисячі сюди приїдуть, і батальйон буде поповнюватися.
- Чому батальйон зараз не поповнюється?
- Ми не думаємо розширювати штат, уряд оголосив перемир'я. Але люди на поготові. Вони прийшли дві війни, дві чеченські війни. Вони тут стоять. Двісті бійців. Це хіба мало?!
У штабі АТО заявили, що про чеченських добровольцях знають, але в штаті вони не значаться. "У штаті АТО підрозділи імені Джохара Дудаєва немає. Можу припустити, що вони проходять бойове злагодження", – розповів нам керівник прес-центру АТО Владислав Селезньов.
