Ми стоїмо і дивимося на обличчя Героїв..В основному 1987, 89, 92-94 роки народження, світлі, усміхнені і молоді хлопці.. Моя подруга Марта каже: " Наташа, а поранені генерали у Вас в госпіталі лежать?", я дивлюся на неї не моргаючи..
Було б смішно, якби не було так сумно.. Генерали рідко воюють, був у нас один підполковник, є майори, лейтенанти, основна маса поранених - це звичайні солдати, мобілізовані і добровольці. Чоловіки з великими зірками на погонах найчастіше виступають по ТБ, дають інтерв'ю, отримують нагороди! Навіть командири батальйонів вибирають собі іншу діяльність, йдучи в політику, обрані у народні депутати...
Звичайно ж, мати недоторканність, мандат і публічність, набагато приємніше, ніж лежати в крижаних окопах, під кулями і "Градами", піддаючись кожну хвилину смертельній небезпеці.. Слава Богу в нашій країні є справжні чоловіки і патріоти, вони стоять на варті, захищаючи нас і нашу Батьківщину!
На жаль, минули ті часи, коли високопоставлені Офіцери, вели своїх солдатів у бій! Сьогодні, банальне боягузтво.." Генерали"...Кожному дорослому чоловікові повинно бути соромно, дивлячись на стенд із загиблими Героями, там пацани,що не бачили життя, не женившиєся і не народили нащадків.. Дорослі і здорові мужики відсиджуються в теплих кріслах, а хтось тільки школу закінчив і вже загинув, захищаючи свою землю! Скрізь несправедливість...
