Останні два роки для України були разюче різними. Один рік був піком Сім'ї Януковича, наступний став її кінцем. Кінець видався кривавим, помста Путіна за повалення свого ставленика може завершитися руїною. Що саме, залежить від нової української влади?
Нам довелося жити в епоху змін. Деякі катаклізми - і позитивні, і трагічні - сталися або шляхом неймовірних жертовних звершень, або ж всупереч нашій волі. А деяких змін, вистражданих десятиліттями, українці чекають досі, знову і знову довірливо покладаючи надію на кожну новообрану владу.
Образ України змінився. В лютому 2014-го вона перетворилася на форпост європейської цивілізації проти орди. Якщо країна впаде, під ударом опиняться її сусіди. Європа знає це і розглядає Україну як останній замок, після руйнування якої може розпочатися третя світова.
Тому питання безпеки, особливо зараз, є одним з ключових умов існування нашої держави, і бездіяльність у цій сфері - злочин. Безпека - це не тільки фінансування армії, але і національна оборонна доктрина. Неспроможність позаблокового статусу України була доведена ще в Криму. Висновки не зроблені. Новий керівник НАТО Йенс Столтенберг красномовно повідомив, що заявки від України на членство досі немає. На тлі анексій і війни це виглядає шкідництвом. Зволікання з втіленням рішень, прийнятих ще на вересневому засіданні Радбезу, також викликає ряд питань до керівництва держави.
Без приєднання до євроатлантичної системи безпеки Україна не зможе захистити недоторканність інших територій, не кажучи вже про повернення анексованих. На жаль, тема приєднання до НАТО стала розмінною монетою в передвиборній боротьбі. Вибори закінчилися, і зараз треба почати важку, але необхідну роботу щодо вступу в Альянс. Шлях буде непростим, так як умови вступу в НАТО передбачають побудову в Україні європейської демократії, а це і подолання корупції, і економічні реформи. А головне, що вкрай необхідно саме зараз, - модернізація армії і вмонтування її в натовську систему військового забезпечення.
Необхідно змінювати стан справ, коли добровольцям на фронт Міноборони надсилає зброю часів Другої світової. З кулеметом - на танк, з одним бронежилетом на двох - під "Град". Так само, як до того, з бруківкою - на "Беркут", а з коктейлем Молотова - під приціл снайпера. Таким чином ми втрачаємо найкращих.
Найгірші залишаються. У боротьбі з чиновниками Україна програє. Принаймні, поки. Корупція витривалішими Януковича та його кліки. Вона нікуди не втекла. Не зникли хабарі і паперово-дозвільний маразм, депутати-зрадники і депутати-покупці голосів.
Нескінченне терпіння і далі залишається християнською чеснотою простого українця, проте воно не є соціально позитивною якістю. Хоча часом вона лопається, і тоді ми отримуємо "люстрацію" сміттєвими баками. Це повинно було б стати для влади всіх рівнів виразним сигналом, що потреба в змінах досягла критичного рівня, і вона (влада) балансує на лезі бритви. Народ зараз дійсно готовий терпіти жорстке затягування поясів, але тільки за умови, якщо з'являться ознаки того, що влада починає змінювати свою суть. Бо недопустима ситуація, коли хтось віддає останню копійку, а в той же самий час інші наживаються на тендерах або продають наліво ліки і зброю.
Поряд з питанням нацбезпеки проблема корупції - одна з найважливіших. Це базис, без якого будь-яка надбудова втрачає сенс. Взагалі, ритуальні танці навколо проблеми українського хабарництва почалися, мабуть, ще 20 років тому, але ніяких успіхів, тобто наочних прикладів ефективної боротьби з ним, не було. Не можемо ми похвалитися ними і зараз.
Що й казати, якщо навіть автор хрестоматійної афери з вишками для видобутку вуглеводнів на шельфі Чорного моря, в наступному скликанні буде писати для нас закони. І це, на жаль, далеко не єдиний приклад.
Розмноження нових структур для "боротьби з корупцією" лише створює додаткові важелі тиску в руках влади. З корупцією треба не тільки боротися, але і перемагати. Відсутність хоча б якихось успіхів нинішнього керівництва на цьому напрямку породжує недовіру суспільства і поглиблює прірву нерозуміння між ними. Нові генпрокурори не спромоглися запропонувати систему реформування очолюваної ними структури. Новий закон про Генпрокуратурі - лише натяк на початок реформування. Прокуратура втратила право втручатися в громадянське життя, впливати на громадян і бізнес, але ніяких відчутних успіхів у боротьбі з хабарництвом не досягла.
Між тим в Україні змінилися поріг страху і відчуття часу. Поріг став нижчим, а час летить все швидше. Тільки вчора сепаратисти проводили референдум в Криму, а сьогодні українці готові змиритися з втратою частини Донбасу. Тільки вчора смерть Нигояна прошила душі снайперською кулею, а сьогодні Україна тисячами ховає загиблих. Трагедія стає буденністю. А така буденність - трагедією.
Але зміни в Україні відбулися, і зміни ці - ментальні, характеристичні. Інша справа, що вони будуть інвестовані. Не проміняти на дрібниці те, що дісталося такими жертвами. Може статися й так. Хоча вірити, як завжди, треба в краще.
