У Донбасі щодня тривають обстріли житлових районів. За довгі місяці війни на Сході багатьох жителів регіону вже давно перестав лякати гуркіт важкої артилерії або стрільби під вікном, а вид зруйнованих, обгорілих багатоповерхівок більше не приводить в шок. Але за кожним обстрілом ховається інша, більш жахлива картина – життя під землею. Щоночі багато жителів регіону, рятуючись від обстрілів, проводять у підвалах своїх будинків, лікарень та бомбосховищ. Для деяких підземелля стало другим домом.
Мешканка невеликого шахтарського міста Кіровське Оксана в підвалі своєї багатоповерхівки прожила цілий тиждень. Згадує, в серпні місто обстрілювали настільки сильно, що навіть боялася піднятися у власну квартиру. "Вважай, в чому вночі вибігли – так і жили. Все місто тремтіло від вибухів, а люди здригаючись від страху, ховалися по підвалах. Деякі чоловіки зголосилися добровольцями, і коли все ненадовго стихало – піднімалися в квартири по продукти і речі. Ми давали їм ключі та говорили де що лежить. По поверненню сміливці розповідали, у кого вікна вилетіли, а до кого в квартиру влучило".
За словами Оксани, кожну хвилину підвал їхнього будинку міг стати братською могилою. "Ми боялися, щоб не пошкодило газову трубу, інакше ми могли згоріти заживо! Але біда прийшла звідки її не ждали – не витримав водопровід. У підвалі лопнула труба, і нас почало трохи затоплювати. Чоловіки швидко перекрили воду, але навіть десять хвилин вистачило для того, щоб під ногами утворилося болото. Десь дві доби спали на відвологлих матрацах – поки вони не висохли. Була жахлива задуха, і вологість не виноситься. Зараз місто трохи рідше обстрілювати стали, але всі, хто залишився – добре знають, де знаходяться сховища та обладнані підвали. Багато хто навіть не так за квартирами стежить, як за підвалами. Перенесли туди необхідні речі, змайстрували тапчани, стільці та лавки. Вже у всіх давно є недоторканний запас води та медикаментів. Загалом, до підвалів багато хто ставиться як до святині – зносять все що потрібно. Кажуть, що в сусідньому будинку люди навіть дизель-генератор десь роздобули", – каже співрозмовниця.
Трохи простіше мешканцям приватного сектора. Дончанка Олена Шевченко свій льох в будинку зміцнювала все літо. "Ми свій льох обладнали будь здоров – жартома бункером його називаємо. Там у нас матраци, консерви, світло від акумулятора, динамо-ліхтар, аптечка і обігрівач на подовжувачі. Десь тиждень там можна прожити навіть не виходячи на поверхню. Одна проблема – немає каналізації. Замість цього – відро. Тут вже не до комфорту. Але, адже самі розумієте, якщо довго жити поруч з відхожим відром – антисанітарія може утворитися моторошна, і захворіти можна всякою гидотою, яку за нинішніх умов не вилікувати, тоді вже краще пряме попадання снаряда – і ніяких мук", – каже співрозмовниця.
Втім, для багатьох донеччан і жителів сусідніх населених пунктів підземні сховища стали справжнім домом. Як розповів волонтер Євген Шибалов, зараз в 15 притулках шахтарської столиці в буквальному сенсі проживає близько 700 осіб, третина з яких діти. "Умови у них, прямо скажемо, кошмарні. Опалення немає ніде, подекуди є світло, мало де є водопровід і тільки в двох або трьох притулках є каналізація. І в таких умовах люди живуть цілодобово! Температура в цих притулках, звичайно, плюсова, але там дуже холодно – люди цілодобово ходять в теплому одязі і сплять також", – говорить волонтер.
Найбільша проблема, зазначає волонтер, то що через артобстріли люди позбулися своїх будинків і їм більше нікуди йти. У обстрілюваний Донецьк більшість з них переїхала з невеликих міст так званої буферної зони – Мар'їнки, Ясинуватої та Авдіївки. Менше тут жителів шахтарської столиці. "Трагедія полягає в тому, що ці моторошні сховища стали другою домівкою для літніх людей і мами з дітьми. І при цьому більшість мам є матерями-одинаками. Тобто це люди, життя у яких і до війни було не цукор", – зазначає волонтер і додає, що багато хто не переїжджають з двох основних причин: "По-перше, тут треба враховувати, що ми маємо справу з психологічною травмою – у результаті бойових дій люди елементарно налякані. Вони позбавлені доступу до інформації, вони не знають, що відбувається за межами їх притулків – тому вони боятися далеко відходити від єдиного місця, де відчувають себе в безпеці. Перш ніж їм пропонувати виїхати – з ними повинен працювати психолог. По-друге, на жаль, український уряд не запропонував повноцінний план евакуації. Тому, коли людям пропонують виїхати, вони запитують: "Куди і що ми там будемо робити?". Бігти від однієї невідомості в іншу... вони вважають, що принципово для них нічого не змінитися. багато в чому вони праві", – говорить волонтер.
Часто хворіють
Ще одна проблема життя в притулках – моторошна антисанітарія. Серед мешканців постійно хтось хворіє, а через обстріли сюди часто не виїжджають машини швидкої допомоги. Хворіють тут часто, при цьому ліків катастрофічно не вистачає. Список хвороб найрізноманітніший – починаючи від шкірних захворювань і закінчуючи педикульозом. "У нас був випадок, коли дівчинка захворіла шкірною інфекцією. Так, поки ми для неї їздили за ліками і поки ми доїхали до притулку – хворих було вже четверо. Хоча між першим дзвінком і нашим приїздом було всього півдня", – розповідає Євген Шибалов.
Втім, лікарі заспокоюють – говорити про загрозу епідемії поки рано. "Епідемією вважається ситуація, коли захворює від 100 тисяч чоловік і більше. Люди, які знаходяться в притулках, можуть захворіти або банальною вірусною інфекцією, або тим, що пов'язано з антисанітарією – короста, педикульоз і т.п. Може бути і захворюваність кишковою інфекцією – хтось щось з'їв не те, не вимив як слід руки, і тоді підхоплюють всі. Скоріше, від постійної вогкості, відсутності світла і свіжого повітря у людей можуть загостритися їх хронічні захворювання. Але лякати смертельними епідеміями, а тим більш масштабними нікого не треба", – зазначає терапевт Віктор Волков.
