Якось гуляючи по Хрещатику, я зовсім випадково натрапив на дуже дивний мітинг. Кілька десятків людей зібралися навколо жінки, яка кричала в мікрофон, і її істерично-полум'яна мова, посилена потужними колонками, розлетілася по всьому Хрещатику.
- Нам потрібен новий Майдан, треба, щоб нас почули ті, хто сидять у Верховній Раді і Кабміні! - завивала жінка, мабуть, надихаючись власними словами. - Мій син зараз в АТО, але за що він воює! Ось ця влада почала братовбивчу війну! Вони продають іноземцям заводи і землю! Вони продають міністерські портфелі! І вони повинні відповісти за це!
Жінку оточували кілька пенсіонерів, а також декілька молодих людей спортивного вигляду, чиї обличчя аж ніяк не були обтяжені слідами інтелекту.
- Ми теж проти влади! - відповів на моє питання щодо деталей його громадянської позиції один з них, бритоголовий, плечистий і косим на одне око. - Чого вони це... зажрались там!
І косе око подивився у бік Кабміну.
Журналісти з камерами теж з цікавістю знімали ту завивающу жінку, то обурених явною провокацією в самому центрі столиці киян. Пенсіонери були готові відбивати всі звинувачення так само, як бритоголові були готові протистояти справедливого народного гніву.
У масовці до цій імпровізованій виставі брали участь і близько десятка міліціонерів. Вони понуро бродили навколо пенсійно-бритоголового гуртка, слухаючи завивання жінки.
- Хлопці, що ж за провокації у центрі столиці! Може, давайте СБУ викличемо, - запропонував я їм.
- Та тут вже і так вистачає "есбеушників", - похмуро відповів один з них.
- І цю бабу всі добре знають, - сказав інший. - Вона раніше за комуністів агітувала. І дітей у неї ніяких немає.
- Поки вона не закликає ні до сепаратизму, ні до відкритого повалення влади, ми не маємо права заважати їй, - підвів підсумок третій. - Адже У нас вільна країна: кожен говорить усе, що хоче.
І мені не залишалося нічого іншого, крім як піти, дозволивши провокатору виливати на Майдан потоки словесного бруду. Найбільше, що може зробити держава Україна, захищаючи своє життя від терористів, провокаторів і сепаратистів, це завести на них кримінальні справи.
Нещодавно, приміром, СБУ з гордістю повідомила, що зареєструвала майже 40 кримінальних справ за статтею "держзрада", а головний міліціонер країни Арсен Аваков доповів у Фейсбуці, що за порушення на виборах у Верховну Раду було порушено близько 400 кримінальних справ. Шкода не додав: "Це на стільки-то процентів більше, ніж на минулих виборах".
А ось знову повідомлення голови СБУ Валентин Наливайченко: "... передали в прокуратуру справи по 82-му вищим посадовим особам, зокрема, за екс-президенту Віктору Януковичу". Минуло вісім місяців після втечі Янека, і нарешті його справу передано в прокуратуру. Це ще поки адвокати Янека нічого не оскаржили і не просили перенести.
А що ж суд? Він теж при справах. Ось, наприклад, нещодавно за спеціальним клопотанням Генпрокуратури виніс дуже важливу постанову: про затримку ватажків незаконних збройних формувань на Донбасі Ігоря Гиркина-Стрєлкова та Ігоря Безлера-Біса. Це тоді, коли вони, за чутками, вже кілька місяців як в Росії та коли їх на Донбасі вже почали забувати.
Ось ще чудова новина: заступник генерального прокурора Олег Заліско повідомив, що за злочини проти активістів Майдану вручено повідомлення про підозру та обрано міру запобіжного заходу для 47 осіб. Тобто всім цим людям вручили офіційні документи про те, що вони перебувають під підозрою. А ось який запобіжний захід обрали, про те заступник прокурора чомусь промовчав. Тому що, напевно, багато отримали підписку про невиїзд або домашній арешт. Іншими словами, всім дали час зібрати речі і купити квиток до Ростова. А заодно і переоформити рухоме і нерухоме майно, якщо раптом вирок буде "з конфіскацією".
Але ось - вендета! Нарешті Орджонікідзевський суд Харкова виніс вирок російському шпигунові, який прослуховував переговори між диспетчерами авіарухом та екіпажами українських літаків, а потім передавав інформацію терористам. Як думаєте, скільки йому дали? Півтора року. Шпигунові, який допомагав збивати українські літаки.
За вісім місяців війни ніхто поки не був засуджений за сепаратизм, ні за зловживання з держзакупівлями для армії, ні за торгівлю амуніцією, призначеної для бійців. Але зате відкрито стільки кримінальних справ та видано стільки-то постанов про затримання.
Для порівняння: в СРСР суд над учасниками Дніпродзержинського повстання в 1972 році почався через п'ять днів після повстання, і основні фігуранти отримали максимальні терміни в колоніях суворого режиму.
Правоохоронна система України завжди жила подвійним життям. Точніше, мабуть, сказати, що у неї завжди було подвійне дно. Злочинця завжди можна було, як покарати по повній програмі, так і залишити без покарання взагалі. МВС було перетворено в торгову компанію, видавала індульгенції тим, хто міг за них заплатити. Ну, а в'язниці поповнювали вже незаможні. І ось тепер, коли ця система зіткнулася з справжніми, серйозними злочинцями, її неповноцінність стала очевидною. Ймовірно, Путін врахував цю особливість, плануючи напад на Україну.
Що загрожує "солдатським матерям", розігруючим комедію перед камерою? Максимум - депортація, якщо вони не є громадянами України. А якщо є, на них можуть завести кримінальну справу. Цю справу будуть розглядати рік або навіть більше, а потім з'ясується, що вже давно роз'їхалися свідки, і довести нічого неможливо. Будуть амністії, закінчиться термін давності справи, захворіє позивач, а потім адвокат, і справа будуть переносити незліченну кількість разів. Ну а якщо над головою підозрюваного хмари все ж сгустятся, його завжди зможуть виміняти сепаратисти. Як боротися з усім цим? Може, теж завести справу на міністра МВС або СБУ. Просто так, для сміху.
