11 грудня, представляючи в парламенті програму нового уряду, прем'єр-міністр Арсеній Яценюк сказав, що "Нафтогаз України" дозволив усім приватним компаніям імпортувати газ в Україну з будь-яких напрямків, а сам НАК зобов'язується без перешкод транспортувати цей газ своїми трубопроводами.
Подібну відкритість можна вважати наближенням до антимонопольних вимог ЄС, недотримання яких, за словами Яценюка, і стало причиною зупинки проекту "Південний потік", що передбачав транспортування російського газу по дну Чорного моря до Болгарії в обхід України. Але Росія відмовилася від виконання умов Третього енергетичного пакета ЄС (прийнятий в 2009 р), який передбачає поділ видобутку, транспортування та споживання енергоресурсів. У той же час, за словами прем'єра, Україна буде виконувати ці умови, тому "Нафтогаз" буде розділений на три окремі компанії. Державі належатиме 49% в операторській компанії і по 100% в газотранспортній системі і підземних сховищах газу.
А повертаючись до історії із закриттям "Південного потоку", Яценюк сказав: "Так що, дорогі росіяни, нікуди не дінетеся, будете транспортувати природний газ в Європу через Україну". Але росіяни явно так не вважають і поки роблять багато для того, щоб відмовитися від транзиту газу через Україну.
НАРОДЖЕННЯ "ПОТОКІВ". Для розуміння мотивації сторін і системи їх аргументів завжди бажано знати контекст і передісторію ситуації. Про початок проекту "Південного потоку", газопроводу потужністю 63 млрд кубометрів на рік, було оголошено в найбільш успішному для російської економіки 2007 році, коли здавалося, що нафтове благополуччя триватиме вічно. Вже тоді прямо говорилося, що головною метою проекту є максимальне зниження значущості транзиту газу через Україну. Для цього хотіли побудувати два магістральних трубопроводи: Північний і Південний потоки. Перший проліг дном Балтійського моря до Німеччини і заробив в 2011 р (проектна потужність 55 млрд кубометрів). Другий повинен був бути зданий в експлуатацію наприкінці 2015 року.
Інфраструктуру "Північного потоку" контролює "Газпром", він же повністю заповнює його своїм газом. Європейцям довелося закрити очі на таке порушення третього енергетичного пакета не тільки через видатні зусилля путінського лобіста Генріха Шредера (колишнього канцлера Німеччини), але й тому що вони дійсно побоювалися перебоїв з транзитом через Україну, та й взагалі становище з енергоносіями в багатьох країнах ЄС тоді було непростим.
Початковий маршрут "Південного потоку"
За такою ж схемою росіяни намагалися реалізувати і "Південний потік". Але до 2014 р. багато чого змінилося. Європейські споживачі і місцеві постачальники стали жорсткіше вимагати від своїх політиків дотримання умов енергопакету ЄС, оскільки вони зацікавлені в розширенні можливостей для конкуренції. У Європі спростилося становище з енергоресурсами – скоротилося їх споживання при одночасному розширенні пропозиції (альтернативні джерела, нові постачальники, скраплений газ) і зростанні стабільності поставок газу через існуючі трубопроводи (через Україну і Польщу). Соломинкою ж, що зламала спину верблюда, стала російська агресія в Україні.
В результаті Єврокомісія стала сильніше тиснути на уряд Болгарії (тому що вона входить в ЄС), щоб він не дозволяв проведення робіт на своїй території до того, як "Газпром" не змінить розподіл власності в компанії-операторі проектованого газопроводу. Росіяни не хотіли цього. Сперечання тривали кілька місяців, поки 1 грудня Путін не заявив, що проект у нинішній конфігурації реалізовуватися не буде.
ЗАКРИТТЯ ПРОЕКТУ. Рішення щодо закриття "Південного потоку" (принаймні в його "болгарському" варіанті) було прийнято в традиційній для Путіна манері – несподівано для більшості навіть поінформованих оточуючих. Несподіванкою воно стало і для іноземних учасників проекту, і європолітиків.
Тепер Росії чекають довгі юридичні процеси скасування угод, пов'язаних з будівництвом газопроводу та врегулюванням можливих фінансових претензій. В рамках проекту підписані угоди не тільки між компаніями, а й урядами (Росії з Болгарією, Сербією, Угорщиною, Грецією, Словенією, Хорватією і Австрією).
Говорячи про закриття проекту, Путін сказав: "І якщо вже Болгарія позбавлена можливості поводити себе як суверенна держава, то...". Це маніпуляційна заява, зроблена в його улюбленій манері. Насправді Болгарія, звичайно, суверенна держава, але вона не існує відокремлено від сусідів і міжнародних організацій, тому повинна прислухатися до їхньої думки і виконувати угоди, чого часто не робить путінська Росія.
Путін також порадив Болгарії вимагати компенсацію від Єврокомісії за неодержані доходи від розміщення "Південного потоку" на її території, але ця країна не може наполягати на компенсації за виконання власних законів. Тим більше, з приводу нібито втраченої вигоди болгарський президент Росен Плевнелієв зауважив, що окрім кошторису витрат на будівництво так і не були гарантовані доходи його країни від "Південного потоку", не підписаний не один договір про транзитні тарифи. Новий болгарський прем'єр Бойко Борисов, додав: "Багато шуму про наші "втрати" від відмови від газопроводу, але з тих документів, які я отримав, видно, що немає ні довгострокового контракту на транспортування газу, ні взагалі фінансової моделі. Проект контракту на транспортування, представлений "Газпромом", прямо порушує норми законодавства ЄС, а також передбачає вкрай низьку прибутковість для болгарського акціонера – всього 4,25% протягом найближчих 15 років, коли передбачається платити операторові газопроводу по болгарській території вкрай низький тариф, щоб окупити витрати "Газпрому", а після 25 років експлуатації передбачається взагалі нульовий прибуток або збиток. Оцінювані дивіденди болгарського акціонера від проекту – всього 65 млн євро на рік в 2023-2040 рр. (до 2023 взагалі не передбачається отримувати дивідендів), податкові доходи в 2016-2040 рр. – 31 млн євро. На таких умовах практично неможливо залучити зовнішнє фінансування для проекту".
Заступник же голови Єврокомісії від Болгарії Крісталіна Георгієва взагалі сказала, що Путін "перекладає проблему з хворої голови на здорову", а те, яким чином було прийнято і озвучено рішення про вихід з "Південного потоку", зайвий раз підтверджує важливість енергетичної незалежності та диверсифікації енергетичних джерел в Європі.
Прямі ж втрати понесуть європейські компанії. За оцінкою російської газети "Ведомости", вони складуть не менше 2,5 млрд євро. Зокрема, німецька Europipe була визначена постачальником 50% труб для першої нитки "Південного потоку" на суму 500 млн євро. А з італійською Saipem був укладений контракт на прокладку першої нитки по дну Чорного моря. Вартість контракту – 2 млрд євро. Її судно-трубоукладач було зупинено посередині Чорного моря, тому воно вже рухалося до берегів Росії для початку робіт.
ДОДАТКОВІ ШТРИХИ ДО ЗАКРИТОГО ПРОЕКТУ. Критики "Південного потоку" постійно стверджували, що очікування від його геополітичної значущості істотно перевищували реальне економічне значення. Він був закритий після восьми років переговорів і дорогої підготовчої роботи, вартість якої тільки на території Росії офіційно оцінюється в 4 млрд. євро.
Але незалежні експерти говорять про втрати інакше. Наприклад, Михайло Крутіхін, партнер консалтингової компанії RusEnergy: "Матеріальні втрати не обмежуються оголошеною сумою, оскільки частина робіт з будівництва російських ділянок фінансувалася за іншими статтями бюджету "Газпрому". Це не дозволяє точно підрахувати, яка частка з оцінної вартості російської ділянки в 27-37 млрд доларів була "освоєна" підрядником – компанією "Стройгазмонтаж" Аркадія Ротенберга ("друга" Путіна. – Авт.)".
Російська "Нова газета" наводить такий факт: всього за два місяці до повної відмови від проекту оператор трубопроводу – SouthStream Transport – заплатив 122 млн доларів за ділянки землі на узбережжі Болгарії, за якими повинен був пройти трубопровід. При цьому в червні 2013 колишній власник – Fibank купив землю за 22 млн доларів (тоді всі були впевнені, що "Південний потік" буде побудований); в жовтні 2014 South Stream Transport купує ту ж землю за 122 млн доларів, майже в 6 разів дорожче (коли всі вже знають, що проект "заморожений").
ПЕРСПЕКТИВИ. Сказавши про закриття "Південного потоку", Путін тут же заявив, що буде побудований газопровід такої ж потужності до Європи через Чорне море і Туреччину.
При цьому експерти відзначають, що зараз потужність російських газопроводів, що йдуть до Європи за межі СНД і країн Балтії, становить 250 млрд кубометрів на рік, а в минулому році по ним поставлено всього 138 млрд. кубометрів. Нарощувати вже надлишкові потужності було потрібно, щоб усунути Україну з системи транзиту газу. Глава "Газпрому" Олексій Міллер недавно прямо сказав про це в телеінтерв'ю. Контракт з "Нафтагазом" закінчується в 2020 і росіяни не хочуть його продовжувати. До цієї дати їм і треба встигнути побудувати новий трубопровід.
Але чи реальна реалізація турецького проекту? Звичайно, при наявності грошей, побудувати такий трубопровід до 2020 р і дотягнути газ до кордону з Грецією не складе труднощів. Але хто його там стане купувати? Адже "Газпром" поки тільки збирається вести переговори з європейськими компаніями, які отримують газ через Україну, щоб замінити закріплені в їх довгострокових контрактах пункти здачі (точки продажів) на новий, розташований на кордоні Греції і Туреччини. І не варто забувати, що газопроводи для поставки цього газу на свої ринки європейці повинні будуть будувати самі і за свій рахунок. Але їм простіше перенести пункти здачі на українсько-російський кордон, щоб використовувати українські труби, або наростити споживання через "Північний потік".
Уряд Греції вже заявив, що запропонований Путіним варіант прокладки газопроводу до Туреччини носить очевидно політичний, а не економічний характер і має на меті тиск на Україну; участь Греції в подібному проекті суперечить нормам ЄС і є несумісним з її членством в ЄС, а також буде свідченням чергових спроб використовувати газ як політичну зброю; тому цей проект реалізований не буде, принаймні на території Греції і до врегулювання ситуації в Україні.
Міністр же енергетики Туреччини буквально на наступний день після слів Путіна про домовленості по новому газопроводу сказав: "Немає ніякої угоди з росіянами. Ми підписали тільки протокол про наміри обговорити новий газопровід. Нам також не подобається, що Путін запропонував знижку (6% до сьогоднішньої ціни газу, що поставляється до Туреччини. – авт.), нам потрібна не знижка, а найкраща ціна".
При цьому росіяни вже лякають Європу. "Європейський Союз, Європейська комісія просто подарували Туреччині газовий вентиль. І я думаю, що Туреччина може скористатися цим в її двосторонньому діалозі з Європою. Ну, а ми отримали нового стратегічного партнера у газовому бізнесі", – заявив Міллер.
РЕАКЦІЯ ЗАХОДУ. США заявили про підтримку дій ЄС, спрямованих на ослаблення залежності від російського газу, на диверсифікацію джерел і маршрутів постачань енергоносіїв. І при цьому нагадали про свою пропозицію поставляти на світовий ринок значні обсяги зкрапленого газу.
Сам ЄС зараз збільшує витрати на будівництво з'єднань між існуючими газопроводами на своїй території і прокладку нових труб, а також на будівництво терміналів для прийому зрідженого газу (один з проектів реалізується в Литві для країн Балтії). При цьому підкреслюється, що:
- Безпека газових поставок вимагає насамперед диверсифікації джерел газу, а не каналів його поставки;
- Енергетика не повинна використовуватися як політична зброя. Тому російські поставки, якими б вигідними вони не були фінансово, ненадійні саме тому, що Москва використовує газ як політичну зброю.
9 грудня було оголошено, що Європа визначила для себе новий пріоритетний проект газопроводу – "Південний газовий коридор", за яким до 2019 газ в ЄС має піти з Каспійського регіону (з Азербайджану і Туркменістану). Фактично це буде система з декількох газопроводів.
При цьому міністри енергетики країн ЄС розглянули можливості "спрощення політичних і бюрократичних проблем при реалізації цього проекту". Деякі спостерігачі відразу припустили, що може бути зроблено і послаблення стосовно дотримання правил третього енергопакету (для одного з газопроводів в цьому регіоні – TANAP таке виключення вже надано на 25 років). А посилаючись на вимоги того ж енергопакету, "Газпром" може вимагати доступу до нової труби і для себе.
Днями ЄС також висловив зацікавленість у закупівлі ізраїльського газу. Проект EastMed, який просувають Ізраїль, Греція і Кіпр, передбачає постачання газу з підводних родовищ з морського газопроводу через Кіпр і Грецію в Європу. Його вартість оцінюється в 3,5-5 млрд євро. Але поки не до кінця прояснена технічна можливість його реалізації через наявність у Середземному морі глибоководних ділянок.
І при цьому деякі політики в Європі продовжують говорити, що "Південний потік" все ж може бути реалізований. Так 10 грудня Зігмар Габріель, міністр економіки Німеччини, заявив: "Для Європи було б добре, якби цей проект не помер. Якщо ситуація між Росією, Україною і ЄС стабілізується, сподіваюся, ми повернемося до цього питання. Хоча втрата "Південного потоку" і не є для Європи катастрофою".
ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ. Відмова від "Південного потоку" в деякій мірі розширює зараз можливості для досягнення домовленостей межу Україною і Росією за деякими газовими питаннями, тому послаблює позиції РФ як переговірника.
Але розслаблятися не можна, тому загроза непродовження контракту на транзит російського газу реальна. Тому уряду і всім причетним до цієї теми організаціям слід:
- Не давати найменших приводів, що дозволяють європейцям засумніватися в нашій надійності як країни-транспортера;
- Домагатися того, щоб європейці купували газ на кордоні України та Росії, що значно зменшить можливості росіян для маніпуляцій.
