Зараз багато говорять про те, що переселенці зі сходу іноді піддаються таємній дискримінації. Їм не хочуть здавати квартири, не приймають на роботу. Я не була свідком такого, але можу повірити на слово. І навіть пояснити, звідки взялося це явище і чому має зникнути.
Якоїсь неприязні до уродженців Донецької області у Києві спочатку не було. Корінні "столичники" бурчали, що "понаїхали", маючи на увазі всіх, хто прагнув до Києва за місцем під сонцем. І при цьому жили, так і живуть нині за їх рахунок, здаючи кути і квартири.
Про "донецьких" окремо почали говорити в 2011 - 2012 році, коли влада стала підтягувати на керівні посади жителів вугільного регіону. Ті приводили своїх людей, а ті - своїх. І так по ланцюжку. Міграція аж ніяк не була масовою, але комусь довелося поступитися посадою, комусь і бізнесом. Те ж саме відбувалося з "дніпропетровськими" під час Кучми, але то забулося, а це виявилося свіжо. Тому образами ділилися з друзями, сусідами. Розумні розуміли, що мова йде про осіб, дурні переносили неприязнь на територіальну належність, намагаючись знайти винних у тому, що їх життя не так хороше, як хотілося б. У грудні минулого року моя знайома хвалилася, як в телефонній розмові з родичами в Донецьку обізвала їх "недолюдками". У неї тоді була революційна лихоманка в стадії марення від температури. Родичі... зробили вигляд, що помилилися. Тепер вони теж живуть у Києві, бо вдома - війна. І моя знайома допомагає їм, як може.
Розумних людей все-таки більше, а емоції минущі. Так, вимушені переселенці можуть вести себе не так, як ми б хотіли. Але це теж окремі люди, а не явище. Та й хіба ми, кияни, львів'яни, може побожився, що будемо взірцем толерантності, відірви нас від звичного побуту, роботи, рідного міста? І наскільки ми станемо краще і чистіше, коли зрозуміємо, що нас відштовхують, як пересаджений орган?
Україна єдина і неподільна - це не тільки понад 600 000 квадратних кілометрів. Це людська громада. Якщо в ній копати рови і натягувати колючий дріт, підсумки будуть набагато гіршими, ніж зміни в географії.
