Рік, що минає має всі підстави увійти в історію, як рік становлення в Україні громадянського суспільства. Розчарувавшись у політиках, активна частина українців усвідомила: потрібно брати відповідальність за долю країни на себе і в свої руки. Природно, не завжди цей процес проходив у конструктивному руслі: "сміттєва люстрація" і навіть спроби штурму будівель органів влади у Вінниці та Запоріжжі – ці події також є наслідком пробудження суспільства від летаргічного сну.
Втім, почуття відповідальності громадян за долю своєї країни частіше носить цілком конструктивний характер. Саме громадянське суспільство, в умовах слабкості органів захисту правопорядку і відвертого саботажу з боку їх окремих співробітників, не допустило поширення хвилі сепаратизму на Дніпропетровську, Запорізьку, Одеську, Херсонську та Харківську області.
Завдяки стихійно виниклому, але швидко самоорганізуваному волонтерському руху, українська армія змогла ефективно протистояти прекрасно озброєному противнику на сході країни.
Наш волонтерський рух – це те, чим нам, без сумніву, варто пишатися особливо. Згідно з даними ООН, цей рух – унікально, адже в ньому, так чи інакше, беруть участь 23% населення. За даними соціологів, волонтерам сукупно вдалося зібрати майже 9 мільярдів гривень на допомогу армії, біженцям, пораненим і постраждалим в зоні АТО – при тому, що сама держава виявилося абсолютно безпорадною в питаннях, які перед ними поставило протистояння на сході. Волонтери, незалежні від бюрократичних чиновницьких процедур, здатні забезпечити нагальні потреби армії дуже оперативно – в той час як люди, які повинні цим займатися за обов'язком служби, часто просто відмовляються виконувати покладені на них функції: "навіщо, якщо волонтери самі все зроблять?". Таке ставлення влади вже стало причиною кількох гучних скандалів: фігуранти кримінальних справ крали навіть воду, призначену бійцям, в той час як волонтери продовжували забезпечувати армію всім необхідним.
Найчастіше, згідно з дослідженнями, йдуть допомагатимуть студенти, журналісти, бізнесмени, айтішники та бухгалтери, середній вік яких – 30-35 років. Ці відчайдушні люди доставляють допомогу на передову, ризикуючи життями під кулями і обстрілами. Без них багато солдатів і добровольці просто померли б від ран, голоду чи холоду. Напрямки роботи волонтерів самі різні: допомога армії (продуктами, медикаментами, обмундируванням (бронежилети, каски), спецзасобами (тепловізори, прилади нічного бачення), переселенцям (пошук житла, евакуація з небезпечних територій, продукти, предмети гігієни, юрдопомога).
Очевидно, що українське громадянське суспільство ще молоде і йому належить багато чому навчитися. В першу чергу – ефективному формуванню інститутів влади. При цьому важливо пам'ятати: про становлення громадянського суспільства в Україні говорили вже двічі – в 1991 і в 2004 роках. І обидва рази, почавшись вельми активно, цей процес зійшов нанівець, змінившись загальною апатією. Але зараз є всі підстави констатувати: українці винесли всі необхідні уроки зі своєї недавньої історії.
Про створення громадянського суспільства говорили в 1991 і 2004 роках, але тоді процес зійшов нанівець. Сьогодні українці засвоїли уроки історії.
