Однак, місцеві жителі, здається, можуть зітхнути з полегшенням - вже другий тиждень в селищі не рвуться снаряди і міни. А до перестрілок на околицях жителі давно звикли і не звертають на них уваги - незважаючи на автоматні і кулеметні черги і вибухи гранат менш ніж в кілометрі від селища, Станиця Луганська живе своїм життям: у довгих чергах у відділення ощадбанку (в яких половина людей - приїжджі «з міста» - так тут називають окупований обласний центр), банкомати, пункти видачі гуманітарної допомоги.
За три тижні з моменту нашого останнього відвідування Станиці, в селищі стало більше зруйнованих і згорілих будинків. Крім житлових будинків, постраждав один з корпусів податкової інспекції та будівля «Укртелекому». Але станичане говорять про те, що після оголошення «режиму тиші» обстріл селища припинилися.
Головною подією цього четверга стало прибуття в селище гуманітарного конвою Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Звістка про його прибуття швидко облітає селище і станичане сходяться у двір дитячо-юнацької спортивної школи, де розвантажуються вантажівки МКЧХ.
Змін у настроях мешканців ми не помітили - одні станичани як і раніше дякують українській армії за визволення селища і допомогу, що надається мешканцям, інші - звинувачують солдатів і уряд у всіх своїх бідах. З нового в настроях помітно тільки одне - надія на те, що навіть таке доволі «гучне» перемир'я затягнеться на довше і, можливо, стане повноцінним миром. Якого тут так чекають.
