А вже на наступний день у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла відбулося прощання з загиблими героями. Потім під супровід автомобільних сигналів хлопців повезли в їх рідне село - Зимна Вода, що всього в кількох кілометрах від Львова. На тутешньому цвинтарі їх і поховають 9 січня.
Ростислав і Роман - односельці. Пройшли весь Майдан, не могли стояти осторонь і коли в Україні почалася війна. Тепер у рідному селі їх інакше, як Ростик і Ромчик і не називають.
- Хто б міг подумати, що так безглуздо все закінчитися, - нарікає сільський голова Зимної Води Володимир Гутник. - Адже Ромчик в зону АТО їхав уже втретє, у боях брав участь, але вража куля його минула, а ось Ростик вперше їхав. Залишив батьків, дітей і поїхав... Обидва хлопці були великими патріотами, хотіли змін для нашої країни, вірили, що можуть змінити майбутнє.
Коли на сході країни почалися бойові дії, першим не встояв Роман - відразу ж записався добровольцем. Потрапив в батальйон спецпризначення їм. С. Кульчицького військової частини № 3066 Національної гвардії. Пізніше до нього приєднався і Ростик - все-таки, земляки, односельці, дружать не один рік, Майдан пройшли, на Грушевського в лютому вистояли і тут вирішили бути разом.
Вже пізніше, між боями, у вересні Ромчик повернувся в рідну Зимну Воду у відпустку на кілька днів, щоб одружитися. Вони були знайомі давно, весілля все відкладали до кращих часів, а тут вирішили - мовляв, щоб не сталося, повинні бути разом... Зараз жінка поза себе від горя. Ще у хлопця є молодший брат і мама, батько давно помер.
Ростислав із дружиною розлучений вже кілька років. У нього залишилося двоє дітей - 12-річний син і 10-річна дочка. Їх батько залишився героєм не тільки для них, але і для всієї країни.
